У ці березневі дні виповнилося 83 роки від дня народження однієї з потужних в агропромисловій галузі Херсонщини та України постаті – славетному керівникові колишнього радгоспу «Лиманський» (у подальшому – агрофірми «Лиман») Леоніду Тимофійовичу Смутченку (1935-2000).
Вісім років тому, до 75-річчя від дня народження нашого земляка, в обласній газеті «Наддніпрянська правда» було видрукувано кореспонденцію ветерана педагогічної праці Романа Володимировича Білінського про Леоніда Тимофійовича. У нелегкі часи затяжної руйнації наших сіл, почасти навіть зневіри у їх реальне відродження, трудові звитяги сільських спільнот, очолюваних такими керівниками-подвижниками, як Смутченко, не дозволяють зневірі заполоняти душі: важливо, що є в історії держави економічні та соціальні горизонти, до яких слід неухильно рухатись, брати за приклад. Наводимо текст Р.В.Білінського.
Історія села Станіслав багатогранна. Вона творилася і продовжує творитися людьми, які своїм талантом і наполегливою працею зробили великий внесок у розвиток його господарства, культури та духовного життя. Всі вони є як уродженцями Станіслава, так і такими, що приїхали сюди, оселилися, полюбили нашу місцевість назавжди, завоювавши визнання і пошану з боку вдячних станіславців. Особливе місце серед них займає постать Леоніда Тимофійовича Смутченка.
Народився Леонід Тимофійович 10 березня 1935 року в селі Барвінок на Білозерщині. З дитячих років полюбив він селянську працю, охоче допомагав батькам на городі, а в школі з цікавістю вивчав ботаніку. «Бути тобі, Льоню, агрономом», – жартома сказала йому Марія Іванівна Перцева, вчителька Киселівської школи, де навчався хлопчик. Її слова стали пророчими: після закінчення Херсонського сільськогосподарського інституту він дійсно стає агрономом.
А потім – робота. Спочатку – агрономом радгоспу «Снігурівський», потім – заступником директора радгоспу «Овочевий», а далі – директором радгоспу «Україна». Професіоналізм, непересічні організаторські здібності, цілеспрямованість Л. Т. Смутченка були оцінені керівництвом області і в 1964 році бюро Херсонського обкому партії та облвиконком наполегливо пропонують йому очолити радгосп в селі Станіслав, що, до речі, він повинен був створити на базі існуючого малопродуктивного колгоспу ім. 40-річчя Жовтня. Про свої перші враження від побаченого на місці нового призначення пізніше Леонід Тимофійович згадував: «Господарство справило на мене гірке враження. В ньому був відсутній елементарний порядок: ферми, майстерні, машинні двори були в занедбаному стані. Враження таке, що нікому нічого не потрібно. Село теж не викликало радості – хоч і велике, але не доглянуте, з переважною кількістю хат, вкритих очеретом».
Досвідчений агроном, людина широкого світогляду, здібний організатор і талановитий керівник Л. Т. Смутченко за порівняно короткий час перетворив колись економічно відсталий колгосп у сучасне, високорозвинене багатогалузеве господарство – радгосп «Лиманський» (з 1989 року – агрофірма «Лиман»). За ним було закріплено 8364 га землі, з якої 6749 – орної, 275 – виноградників, 140 – саду. 3166 га поливалися водою Інгулецької зрошувальної системи. В радгоспі працювало 1500 робітників різних спеціальностей, серед яких – понад 200 механізаторів, 150 водіїв, 150 будівельників, інженери, архітектор, фахівці з вищою агрономічною та зоотехнічною освітою. Радгосп славився високою культурою землеробства, врожайністю, теплицями, молочною, птахо- та звірофермами. За ініціативою директора господарство побудувало ряд допоміжних підприємств, серед яких – консервний, ковбасний, цегельний цехи, цехи з виробництва вина, мінеральної води, хлібопекарня, кафе тощо. Для ремонту техніки обладнано майстерні, створено один із найбільших в області автотракторний парк. Всього в радгоспі діяли 33 самостійних госпрозрахункових підрозділи.
Відчутно зросли дисципліна праці та моральний клімат в колективі. Директор сам був безпощадний до порушників трудової дисципліни, п’яниць, сімейних дебоширів, крадіїв і вимагав цього від своїх підлеглих. Продуманий підбір кадрів дав можливість зміцнити радгосп спеціалістами високого класу, такими як С. В. Толочний, В. В. Тріщанович, М. В. Ліпісівіцький, І. Т. Смутченко, А. І. Берко, Л. Г. Лихошва, О. В. Морозов, А. А. Мізера та багато інших керівників вищої та середньої ланки. Робочий день для директора та його найближчих колег розпочинався о 5-6 годині ранку, а закінчувався переважно пізно ввечері. Вихідні дні не були винятком.
Леонід Тимофійович усвідомлював, що кожна людина повинна бачити і відчувати на собі результати своєї праці як у щоденному побуті, так і в культурному та духовному житті. Саме завдяки його ініціативі та наполегливості за 40 років його директорства невпізнанно змінився Станіслав. За кошти радгоспу та силами його працівників у селі було збудовано майже 800 будинків переселенського типу, зникли старенькі хати, вкриті очеретом, заасфальтовано понад 30 кілометрів вулиць, серед яких було багато нових, щойно прокладених. Наш населений пункт було повністю електрифіковано та радіофіковано. До будинків проведено природний газ, воду, почали працювати сільські баннопрачечний та побутовий комбінати. Вулиці, присадибні ділянки, подвір’я вкрилися буйною зеленню фруктових дерев.
Перебуваючи в якості беззмінного депутата Станіславської сільської ради, членом її виконавчого комітету, а в останні роки свого життя сільським головою, Леонід Тимофійович свої плани та наміри щодо дальшого розвитку культури і благоустрою села втілював за допомогою керівників інших місцевих господарств та організацій. Саме за його ініціативою та активному сприянні в Станіславі були збудовані двоповерхові споруди Будинку культури, контори радгоспу, універмагу, дитячого садка, готелю, гуртожитку, кафе-їдальні, два триповерхові корпуси школи, споруджено триповерховий корпус майбутньої лікарні, які вигідно змінили і прикрасили архітектурний ансамбль села.
Для Л. Т. Смутченка другорядних справ у селі не було. Його плідне втручання і допомогу ми відчували у всьому. Радгосп щоденно виділяв машину для оперативного чергування в лікарні, сільському пункті охорони громадського порядку, для обслуговування місцевих торгових об’єктів. Майже за безцінь господарство виділяло автотранспорт та продукти станіславцям для проведення весільних заходів чи похоронів.
Вчителі Станіславської школи та її колишні учні з теплотою та вдячністю згадують про ту допомогу, яку надавав Леонід Тимофійович розвитку освіти в нашому селі. Як вже згадувалося, за його сприяння були споруджені два триповерхові типові корпуси школи: один у 1967-му, а другий у 1986-му роках. Щорічно надавалася допомога у проведенні капітального та поточного ремонту приміщень загальноосвітньої та музичної шкіл, для збагачення навчально-матеріальної бази кабінетів, зокрема, виробничого навчання, шкільних майстерень, спортивної бази та учнівської їдальні. Постійно виділявся транспорт для проведення дитячих екскурсій, поїздок на районні огляди шкільної художньої самодіяльності, спортивні змагання тощо. Щорічно учні старших класів, склавши перевідні екзамени, мали можливість організовано поєднувати відпочинок з працею на базі радгоспного, добре обладнаного, дитячого пансіонату. Щоліта на березі лиману діяв піонерський табір для учнів молодших та середніх класів. Для юних любителів спорту були створені спортивний комплекс та яхт-клуб.
Центрами організації культурного дозвілля станіславців були сільський Будинок культури, стаціонарний та літній кінотеатри. Працівники Будинку культури, маючи солідний рівень підготовки і особисто запрошені Л. Т. Смутченком для роботи, достойно підтримували та розвивали славні культурні традиції Станіслава. В 1970 році наш хоровий колектив став лауреатом республіканського фестивалю художньої самодіяльності і йому було присвоєно звання народного. 1979 року, за ініціативою директора радгоспу, було проведено перший загальносільський фестиваль художньої самодіяльності «Станіславські зорі», в якому взяли участь понад 400 станіславців різного віку та професій. З того часу цей фестиваль став для нашого села традиційним.
Увійшли у щорічну традицію загальносільські конкурси на кращу вулицю та кращий двір. Переможцям цього конкурсу, за рішенням журі, до якого входив і ініціатор цього заходу Л. Т. Смутченко, вручалися пам’ятні подарунки, призи, відповідні грамоти, про них повідомляло місцеве радіо.
За досягнення господарством високих виробничих показників, вдосконалення управління, впровадження досягнень науково-технічного прогресу та сільськогосподарської науки Смутченко Леонід Тимофійович був нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани». Йому присуджено звання лауреата Державної премії УРСР.
Виснажлива праця, щоденні пошуки, напружені роздуми, турботи, зустрічі й розмови зі спеціалістами й робітниками, складні стосунки з різними державними службами не могли не позначитися на стані здоров’я Леоніда Тимофійовича. Економічний хаос перебудовчого періоду, розпад країни, раптові приватизаційні процеси остаточно підірвали здоров’я та зламали його волю. Спокійно спостерігати за тим, як бездумно і бездушно руйнується все те, що з таким трудом, ціною неймовірних зусиль створювалося протягом років, колишній директор не зміг. Не витримало серце людської невдячності і 23 жовтня 2000 року Леонід Тимофійович помер.
Станіславці пам’ятають та усвідомлюють, кого вони втратили. Одна з вулиць села, прокладена наприкінці 1970-х років, нині носить ім’я Л. Т. Смутченка.
Від імені всіх односельців, які знали, поважали Леоніда Тимофійовича, працювали з ним пліч-о-пліч, я низько вклоняюся його світлій пам’яті.
Роман БІЛІНСЬКИЙ,
вчитель Станіславської ЗОШ Білозерського району, пенсіонер.
На фото: Леонід Тимофійович СМУТЧЕНКО.
