На їхніх плечах тримається небо: історії незламних Захисників

6 грудня в Україні відзначають День Збройних сил України — свято мужності, сили духу та незламності наших захисників і захисниць. Стояти на захисті рідної землі — це не просто робота, це покликання, що вимагає найвищої самопожертви, відданості та любові до Батьківщини. Саме завдяки щоденній небезпечній службі Героїв ми маємо можливість жити, працювати і вірити в майбутнє.

В умовах повномасштабної агресії Росії важливість професії військовослужбовця набула екзистенційного значення для нашої держави. Кожен воїн є гарантом суверенітету та територіальної цілісності. Кожен подвиг, кожен день на передовій — це внесок у Перемогу.

Журналісти “Білозерка.Інфо” неодноразово писали про захисників-земляків, які стали на захист України. Їхні історії — це живі свідчення мужності та жертовності, що надихають і викликають глибоку повагу.

• Герой України Віктор Сікоза з Білозерки: “Потрібно розуміти, на чиїх плечах усе тримається!”. Адже так воно і є — саме на плечах воїнів тримається наша стійкість і наше право на вільне життя. Про бойовий шлях, побратимів, повернення до Криму, звідки починав, та рідних, яких так хочеться обійняти, розповів нашому виданню начальник управління 30-го корпусу морської піхоти ЗСУ Віктор Олександрович Сікоза.

• Андрій Голик з Томиної Балки, який знайшов на фронті справжнє братерство. Старший матрос розповідає про бойову роботу, мрії та плани, які у воєнних реаліях так важко будувати. Герой впевнено стверджує: “Тепер я серед своїх, справжніх людей, які не зрадять”.

• Ветеран Максим Медведєв, попри втрати і поранення, бореться за перемогу і за можливість обійняти сина. “Звичайний хлопець із Чорнобаївки”, — так каже про себе захисник. Його життя — віддзеркалення долі країни: дитинство у важкі 90-ті, непрості роки становлення, випробування війною та боротьба за майбутнє.

• Бойова медикиня зі Станіслава Світлана Гаврилів несе світло і життя. Жінка стверджує: “Я воюватиму до Перемоги”. У пеклі Маріуполя загинув її старший син Іван. Другий син, Олег, служить військовим капеланом на Донеччині. Підписав контракт і її молодший син Мар’ян, який несе службу при Національному університеті оборони. Найменша донька Василина допомагає війську поруч із мамою.

• Захисник Андрй Якубенко родом з Приозерного. Як ветеран війни чоловік бере участь у міжнародних спортивних змаганнях і доводить, що війна його не змінила, лиш зробила сильнішим. Історія Героя — про фронт, силу духу і про те, як, попри все, перемогти самого себе.

• “В окопах ми мріємо про щасливе життя, яким ще не встигли насолодитися”, – зізнається Микола Гупік. Воїн родом із Томиної Балки Білозерської громади. Хлопцю було лише 18, коли він одягнув військову форму та приєднався до Збройних сил України. Згодом своєму підрозділі командир Микола був наймолодшим. Довелося командувати чоловіками, яким за 40. Та попри вік, юному Захиснику це вдалося.

Дивлячись на ці обличчя, відчуваємо не лише гордість, а й глибоку вдячність усім тим, кого знаємо і тим, хто скромно, але віддано, несе із честю горде звання Захисника. Кожен із цих воїнів — від Героя України Віктора Сікози до юного командира Миколи Гупіка та медикині Світлани Гаврилів — є живою легендою, що сьогодні творить історію нашої свободи.

Їхні мрії про щасливе, вільне життя — це наша спільна мета, за яку ми пліч-о-пліч будемо боротися і чекати їхнього повернення, аби нарешті міцно обійняти кожного.

Зі святом, дорогі Захисники і Захисниці! І нехай наша спільна найбільша мрія здійсниться.