“Ми вижили тільки тому, що доповзли через посадку”: історія сестер із Білозерської громади про життя після евакуації

Поліна та Марина Ларіонови сьогодні живуть у модульному містечку на Київщині. Обидві пережили російську окупацію, обстріли та вимушений виїзд. Зараз найбільше вони мріють про те, щоб повернутися додому.

Поліна Ларіонова виїхала із села Черешеньки разом із дітьми після деокупації правобережної Херсонщини. Жінка добре пам’ятає місяці, проведені під російським контролем.

Про це йдеться в матеріалі “Frontliner”.

“У машині були діти. І нашу колону почали обстрілювати. Ми вижили тільки тому, що доповзли через посадку”, – згадує вона невдалу спробу евакуації.

За словами Поліни, у селі люди намагалися чинити спротив окупантам. Після цього росіяни влаштовували показовий терор.

“Ми вночі їм “коктейлі Молотова” накидали. А росіяни вранці все село зібрали разом – усіх, і дітей теж. Сказали: ще одна така шутка – розстріляємо всіх”, – згадує вона.

Після повернення додому родина ще довго жила в окупації. Люди шукали продукти, ліки та зв’язок. Згодом Поліна все ж вирішила виїхати, адже дітям потрібні були школа та безпечні умови для життя.

Сьогодні вона живе в шелтері на Київщині, підробляє на ринку та самостійно утримує родину. Каже, знайти постійну роботу важко через дітей. Під час тривог треба забирати молодшого сина із садочка, а залишити його ні з ким.

“Телефон чи планшет дитині купити я не можу. Ледве вистачає на їжу й ліки”, – поділилася жінка.

Її середній син досі не звик до нового життя. На його думку, деякі місцеві ставляться до переселенців як до чужих.

До сестри на Київщину нещодавно переїхала й Марина Ларіонова. Вона до останнього залишалася в Білозерці.

“Мене військові евакуювали. Там уже майже людей не лишилося. Спочатку вивозили дітей, інвалідів, пенсіонерів. А я все чекала сина”, – говорить Марина.

Жінка розповідає, що під час окупації її затримували росіяни через те, що син служив у теробороні.

“Мене два дні тримали в поліції. Побили, зуби повибивали. Допитували й шукали докази”, – каже Марина.

Марина розповіла, що під час окупації Херсона 23-річний син Едуард допомагав виводити українських військових і цивільних з оточення.

“Він хлопців через річку виводив. Через комиші. Вони стояли у воді по груди. Добу не виходив на зв’язок. Ми думали, що вже все. А потім він вийшов із пораненими хлопцями…” – згадує жінка.

Під час служби Захисник отримав поранення в руку, та він продовжує служити. Жінка на Київщині влаштувалася на роботу. Працює пакувальницею. Розповідає, що майже всі зароблені гроші пересилає рідним на Білозерщину. Там досі залишаються її син, племінник і невістка.

“Раніше гуманітарку возили постійно. Хліб привозили. А зараз усе менше. Маленькі села майже забуті…” – ділиться Мартина.

Попри нове життя на Київщині, обидві сестри зізнаються: думками вони залишаються на Херсонщині. Там їхні будинки, рідні люди та спогади про життя до війни. І саме туди вони сподіваються повернутися після Перемоги.

• 14 червня ворог атакував Посад-Покровське, Миролюбівку та Благодатне. У Миролюбівці військові РФ скинули вибухівку з БпЛА на гараж, який пошкоджено.
• 11 червня ворог вдарив по Білозерці з артилерії. Травмовані двоє жінок віком 60 та 69 років.
• 10 червня окупанти атакували Білозерку, Томину Балку та Новодмитрівку. Ворог використовував РСЗВ. У Білозерці пошкоджений багатоквартирний будинок.