“Олександрівці дуже чекають дощової або вітряної погоди” – староста Наталія Каменецька

Село Олександрівка Станіславської громади продовжує залишається на лінії вогню. Проте місцеві жителі не падають духом та непохитно вірять у перемогу України.

Як живе у лютому 2025 року прифронтова Олександрівка – розповіла нашому виданню староста Наталія Каменецька.

“В Олександрівці безпекова ситуація з дронами трохи краща, ніж, наприклад, у Станіславі. Тож нам продовжують допомагати наші друзі-благодійники з продуктовими наборами – це GEM і World Central Kitchen. Також дуже вдячні за допомогу церкві “Християнська надія” з Києва. Вони, до речі, влітку запрошували наших діток, які ще залишилися у селі, на відпочинок у свій табір. У січні Станіславська СВА виділила нашому селу гігієнічні набори. Їх перевантажуємо на нейтральній     території, щоб не допускати скупчення людей”.

За словами старости, наразі населення Олександрівки зменшилося у порівнянні з листопадом. Коли наше видання писало про ситуацію в селі, тоді проживало 450 осіб, наразі залишилося 330.

“Уже хто мав бажання – виїхав. Ми як адміністрація проводимо роз’яснювальну роботу щодо евакуації, а там вже люди самі вирішують. Є у селі і 14 діток, їхні батьки написали розписки, що відмовляються від евакуації”, – каже пані Наталія.

Живуть в Олександрівці також люди з інвалідністю. Проте їм допомагають як родичі, так і соціальна працівниця.

“Також надають допомогу маломобільним нашим землякам – а їх 21 – памперсами, до прикладу, представники Червоного Хреста. Нещодавно двоє з них побажали евакуюватися:  спочатку ми вивезли на нейтральну територію жіночку, там її волонтери пересадили у “швидку” і доставили на Хмельниччину, до родичів. Другу людину вивезли до Чорнобаївської громади, проживає у модульному містечку”, – зазначила староста.

Комунальне підприємство Олександрівки також функціонує. Працівники допомагають доставляти гуманітарну допомогу.

“У нас люди все розуміють та тримаються. Адже світла в селі через обстріли немає 4 місяці і можливості відновити його також. Мавіки-коригувальники росіян дуже часто висять просто над хатами, чекають “на здобич”, тож енергетики не мають можливості відремонтувати мережі”.

Як ділиться Наталія Каменецька, в Олександрівці живе без води. Однак і з цим як-не-як дають собі раду:

“Це важко, не у всіх жителів є генератори, та й дизель дорогий, ще й спробуй привезти. Хоча деякі мають свердловини, але ж для них теж треба пальне, щоб запустити помпи. Проте маємо змогу вмикати водопостачання кілька разів на тиждень. СВА дає нам пальне на генератори, є невеличкий запас”.

На жаль, місцеві жителі накопичили борги за водопостачання, ще за літні місяці, тож комунальникам важкувато приходиться. СВА підтримує їх фінансово, наскільки може, каже пані Наталя.

“Хоча є і добрі новини – газопостачання нам змогли відновити ще в грудні, до холодів. Більш-менш працює мобільний інтернет”.

Також в Олександрівці існує можливість надавати адміністративні послуги: двічі на місяць приїжджає адміністратор ЦНАПу.

“Люди оформлюють субсидії на пічне опалення, переоформлюють статус ВПО, пільги для багатодітних родин, змінюють реєстрацію місця проживання, укладають заповіти та довіреності. Я маю право реєструвати шлюби, народження та смерті. Але з цим трохи проблема – “Старлінк” не витягує за швидкістю інтернету ці реєстри, можливо, щось зміниться найближчим часом”.

Серед позитивних зрушень – декілька людей одержали сертифікати на отримання коштів за зруйноване війною житло за програмою “єВідновлення”.

“Торік комісія з цього приводу мала можливість засідати. Тож у листопаді було погоджено виділення коштів тим жителям села, у кого зруйновані хати. На початку лютого люди отримали від держави кошти й повинні використати їх протягом місяця. Але наразі через безпекову ситуацію фізично комісія не може приїжджати до нас, тож справа знову загальмувалася”.

Олександрівці дуже чекають дощової або вітряної погоди. Тоді менше літають ворожі дрони і можна спокійно зробити свої справи.

“Тоді якось здається, що так багато людей в селі, бо всі на вулицю виходять, спокійно почуваються. Так колись буде завжди, після Перемоги і миру. Я залишаюся поруч зі своїми земляками, бо для мене присяга громаді – дуже важлива. Найстрашніше – це російська окупація, це ми пережили. Нашим захисникам набагато важче в окопах, а ми протримаємося. Все буде добре!” – вважає пані Наталя.