Музиківка молода. Як живуть школярі та студенти у прифронтовому селі

Наразі у Музиківці проживає 365 людей віком до 35 років. У селі поступово встановлюється звичайний ритм життя, хоч і з загрозою російських атак та ударів БпЛА.
Про життя у селі після деокупації розповіло видання “Вгору“.
Після звільнення від окупантів Музиківка відновлюється – тут працює понад 10 магазинів та шість разів на день курсують автобуси до Херсона. Підлітки віком від 14 до 18 років відвідують тренінги з лідерства, проєктного мислення та командної роботи, воркшопи та зустрічі, заняття з домедичної підготовки. Торік у межах проєкту “Пліч-о-пліч: згуртовані громади” діти їздили на відпочинок до Пристоличної громади Київської області.
Тим не менш, тенденції до повернення молоді на постійне проживання немає.

“Раніше діти, які навчалися в Херсоні, приїжджали додому на вихідні чи канікули, а зараз усі здебільшого навчаються віддалено. Навіть приїзд на канікули можливий лише раз на три місяці, та й через погіршену безпекову ситуацію це трапляється ще рідше”, – зауважила інспекторка з питань молоді та спорту Музиківської СВА Світлана Позняк.

11-класниці Музиківського ліцею Наталія Кузьома та Марія Чала востаннє повноцінно ходили до школи у 7 класі. Під час російської окупації ліцей почав працювати дистанційно. Однак тоді постійні російські обшуки та проблеми зі світлом та зв’язком заважали відвідувати уроки. Дівчатам найбільше запам’яталось відчуття страху за себе та рідних і невідомість, а дивувала їх згуртованість місцевих у важкий період.
Про звільнення школярки дізналися майже одразу – Наталія була вдома, а Марія знаходилась на підконтрольній Україні території. В основному зараз вони навчаються в онлайн-режимі, однак один-два рази на тиждень приходять до укриття ліцею.

“Готуватися до іспитів під звуки обстрілів – це важко, проте з часом ти швидко адаптуєшся до цього, і більшість цих звуків уже не заважає навчанню. Однак, під час вибухів, зосередженість на чомусь швидко зникає”, – розповіла Наталія.

Олександр Сипко навчається на журналіста на 4 курсі Херсонського державного університету і працює у пресслужбі Херсонської обласної військової адміністрації. До початку війни хлопець планував вступати на технічний напрям до Харкова, Львова чи Києва.
Проте згодом плани змінились через російську окупацію. Олександр дізнався, що можна подати документи в український університет з ТОТ. Початок першого курсу часто супроводжувався російськими обшуками.

“Окупанти частенько заходили з обшуками, все переривали, запитували, де ти навчаєшся. Я ж говорив, що в школі навчаюсь, а потім вже коли от вступав – це була осінь 22 року, вже говорив, що закінчив школу, ніде не навчаюсь. От і все, вони просто вірили на слово і нічого не перевіряли”, – зауважив Олександр.

Перед деокупацією росіяни підірвали об’єкти критичної інфраструктури, тому у Музиківці виникли проблеми з електрикою. Олександр тимчасово переїхав до свого дядька в Херсон, але згодом повернувся до села. Хлопець не уявляє, як можна продовжувати жити у Херсоні, який щодня обстрілюється – для нього у Музиківці набагато безпечніше.
18-річна Дар’я Шишак на момент повномасштабного вторгнення навчалась у 9 класі Музиківського ліцею. У квітні 2022 року сім’я дівчини виїхала до Вінницької області, тож вона продовжила вчитись онлайн. Восени 2022 року додому повернулись її батьки, а вже 18 грудня – уся родина.

“Після деокупації життя повернулось, але вже зовсім іншим. Зʼявилось сильне відчуття цінності простих речей, але водночас – страх та тривога за завтрашній день”, – додала Дар’я.

У 2024 році Дар’я закінчила ліцей та вступила до Національного університету “Одеська юридична академія” на спеціальність “Право”. На канікулах вона завжди повертається до рідної Музиківки – тут є люди та місця, з якими повʼязано багато спогадів.

Хоч молоді люди і прагнуть реалізовувати себе в іншому місті, для них є важливим повертатись до рідного села і до свого дому. Молодь боїться повторної окупації, проте бажає бачити Музиківку після війни живим та затишним місцем, де можна вчитись, працювати, відпочивати та будувати своє життя.