Марія Гончаренко: “Я не могла кинути напризволяще моїх тварин”

0
351

 

Голодні зграї собак у пошуках їжі бігали спустошеним окупованим селом. Коти трималися ближче хат і підвалів, у яких ще мешкали люди. Марія двічі на день, переховуючись, невеличкими перебіжками добиралася до перехрестя, аби хоч трохи погодувати покинутих тварин. Чотирилапі швидко вивчили розклад: о 7-й ранку – сніданок, о 16-й – вечеря, тож завжди радо зустрічали свою годувальницю.

Марія ГОНЧАРЕНКО народилася в Херсоні, батько працював у Чорнобаївському аеропорту механіком. Сім’я отримала земельну ділянку, яка була поруч із військовою частиною, та побудувала там дачу. Дитинство Марії було наповнене теплом і ласкою домашніх улюбленців, тому коли влітку батьки перебиралися на дачу, тут із тваринами вона була щаслива. Пізніше, після закінчення університету, дівчина переїхала до Чорнобаївки, мріючи про тихе розмірене сільське життя.

До повномасштабного вторгнення Марія працювала у приватному підприємстві керівником сервісного центру. Фірма займалась обслуговуванням газових мереж, котелень, кондиціюванням, вентилюванням. Також жінка була керівником і головним бухгалтером Чорнобаївського садового товариства “Авіатор”. Її робота взагалі не була пов’язана із захистом тварин і доглядом за ними.

Ранок 24 лютого запам’ятався картинами з пекла: ракети, вибухи, пожежа.

“О 5-й ранку мені зателефонували друзі з Чаплинського району, сказали, що з Криму зайшли окупанти… Розум відмовлявся вірити в очевидне, але була надія, що це якась провокація. Спати вже не могла. У голові роїлося безліч думок: що робити далі? Зварила каву, вийшла на вулицю. Було близько 6-ї години. Мій будинок знаходиться навпроти аеродрому. І в цей момент я побачила, як на летовище прилетіли ракети. Вибухи, пожежа… Це був найжахливіший ранок у моєму житті: шок, потім паніка. Я випустила своїх трьох великих собак із двору на город, щоб вони мали можливість сховатися.
На вулицю вибігли перелякані сусіди. Ми плакали, бідкалися. Зібравшись із силами, порадилися і вибрали найкращий підвал, у якому можна було сховатися. Одразу почали його облаштовувати: зносити теплі речі, ковдри, подушки, запаси їжі та води”, – згадує жінка.

У цей день на роботу Марія не потрапила, зате придбала тваринам корму на декілька місяців. Увечері, зійшовшись до підвалу, сусіди обговорювали події дня. Усі були дуже налякані, не розуміли, що буде завтра. У підвалі проживало 3 сім’ї: 5 дітей та 6 дорослих, коти та 3 маленькі собачки. Було тісно, але разом не так страшно і легше виживати у складних ситуаціях.

На третій день повномасштабного вторгнення до Чорнобаївки увійшли окупанти.

“Мені родичі багато разів пропонували виїхати, але я не могла кинути напризволяще моїх тварин (троє великих і одна маленька собачка, також двоє котів). Я б не змогла жити в іншій країні, знаючи, що вони під обстрілами. Мої чотирилапі мені як діти. Це моя родина. На жаль, із такою кількістю тварин виїхати було неможливо. Тому я і залишилась, ризикуючи власним життям”, – розповідає жінка.

Саме Чорнобаївка у 2022 році була символом нескореності, мужності наших людей. Марія згадувала, що в моменти тиші перебіжками заходила додому і заспокоювалася тим, що перемивала весь посуд, який був у будинку, та варила тваринам їсти на декілька днів.

“Я помітила, що в нас на вулиці з’явилося багато покинутих тварин. Вони блукали від хати до хати в пошуках їжі. Я почала підгодовувати їх біля свого будинку. На жаль, не всі сусіди мали бажання допомагати чотирилапим. Були й такі, що кидали в тварин камінням. Тому я перенесла нашу “їдальню” на перехрестя вулиць, подалі від будинків. Це було небезпечно”, – розповідає волонтерка.

Незважаючи на ризики та страх, Марія стала “годувальницею” для покинутих тварин. Двічі на день вона крадькома перебігала вулицю, щоб погодувати бездомних чотирилапих. Це стало маленьким актом милосердя серед хаосу окупації.

Із часом Марія почала налагоджувати зв’язки з організаціями, які займалися евакуацією тварин із зони бойових дій з подальшим їх прилаштуванням. Серед організаторів евакуації тварин був один місцевий мешканець Віталій Луцький. Він домовлявся про евакуаційні рейси тварин раз на місяць, допомагав із кормами.

У період окупації життя Марії не обмежилося лише допомогою тваринам. Разом із односельцями жінка розносила по дворах хліб і продукти, доставку яких організував житель Чорнобаївки Роман Місюк.

Згодом місцеві жителі дізналися, що Марія опікується покинутими тваринами, тож із нею почали зв’язуватися господарі, які не змогли вивезти домашніх улюбленців. Вони перераховували кошти на їжу, а наша героїня годувала, наглядала та лікувала покинутих тварин.

Після звільнення Херсона до Чорнобаївки почали приїжджати волонтери, які привозили гуманітарну допомогу та ліки як для людей, так і для тварин.

“Я навчилась надавати допомогу тваринам. Згодом я почала співпрацювати з фондом “UAnimals”, який допомагав зі стерилізацією тварин. Я асистувала миколаївським ветеринарам (мати та дочка Полянські) під час операцій, вони багато чому мене навчили: як надавати першу допомогу, як робити уколи, як безболісно приспати тварину для надання допомоги. Згодом почала співпрацювати з різними фондами, що опікуються тваринами в України”, – розповідає волонтерка.

Марія говорить, що велику допомогу в порятунку хворих і поранених тварин їй щоденно безкоштовно надає лікар-ветеринар Шевченко Олександр Тарасович.

 

“Це справжній професіонал, добрий і чуйний. Зараз він продовжує мене навчати, підтримувати та допомагати виходжувати тваринок після операцій. Після підриву Каховської ГЕС притулки в Україні переповнені херсонськими тваринами. Щоразу важче їх прилаштовувати. Але нам допомагають. Наприклад, миколаївський фонд Анни Куркуріної “Прайд”  організовує фотовиставки з врятованими херсонськими тваринками, на яких місцеві мешканці можуть обрати собі домашнього улюбленця”, – розповідає волонтерка.

“Також зооактивістам допомагає дніпровський фонд “Пегас”, київський “12 вартових”, UAnimals, а також харківські фонди”, – ділиться Марія.

За словами волонтерки, чимало херсонських тварин знайшли родини за кордоном, але оформлення документів потребує багато часу та зусиль. У цьому допомагає херсонський клуб “Чотири лапи”.

Наразі у Чорнобаївському притулку перебуває 23 цуценят, 10 дорослих собак і 10 котиків. Малеча вже повністю пройшла карантин, здорова та чекає на свою родину. Як тільки тваринок заберуть фонди для прилаштування, поступить нова партія чотирилапих, які вже чекають своєї черги.

Із початку окупації через Чорнобаївський притулок для тварин, яким опікується Марина Гончаренко, пройшло більше тисячі домашніх улюбленців. Життя в умовах бойових дій навчає нас цінувати кожен момент і допомагати тим, хто опинився у біді.

Алла Дігтяряренко

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь