Лідія Колеснікова: “Звільнення Чорнобаївки повернуло відчуття свободи”

0
274

Протягом десяти років категорійні верстви населення Чорнобаївської сільської ради обслуговує Лідія Миколаївна Колеснікова. Доброзичлива, привітна та працьовита жінка щодня поспішає до своїх підопічних на велосипеді. У багажнику – свіженькі продукти з ринку, ліки, квитанції за сплачені комунальні послуги, а в серці – тепло та співчуття до кожної самотньої душі.
Приготування їжі, прибирання у хаті, прасування білизни, закупи продуктів, оплата за комуналку, отримання пенсії, супровід до лікарні, психологічна підтримка. І це не повний перелік справ, які виконує Лідія Миколаївна.
Найбільш важкий у плані фізичного навантаження для соцробітниці понеділок – базарний день у Чорнобаївці, коли треба робити закупи і розвозити продукти по знайомим адресам. Таких у Лідії Миколаївни – дев’ять.

“Встаю о п’ятій ранку, а в шість уже на базарі, бо треба встигнути за день купу справ зробити. До обіду у трьох бабусь наготую, приберу, після обіду – ще у двох підопічних працюю. Цілий день кручу педалі по селу. А ввечері на мене чекають ще свої домашні справи”, – розповідає жінка.

Лідія Миколаївна працює п’ять днів на тиждень, проте ще й в суботу виходить на роботу, щоб розвезти безкоштовний хліб своїм підопічним. До речі, раніше соцпрацівниці ще й гуманітарну допомогу доставляли. А потім цим почала опікуватися сільська рада.
На моє питання, як пані Лідія все встигає, жінка відповідає, що просто навчилася правильно планувати свій час.
Лідія Миколаївна знаходить спільну мову з кожним зі своїх підопічних, які мають дуже різні характери.
Своїх стареньких жінка не полишала протягом усього періоду окупації, щоправда дещо скоротила час на обслуговування, у зв’язку зі складною безпековою ситуацією у Чорнобаївці. Хоча навіть в умовах постійної загрози для життя ходила вранці по молоко на місцеву ферму, щоб принести його підопічним. А ще в окупації жінка ділилася з ними продуктами та домашніми стравами.

“Пам’ятаю, як до мене додому прийшов мій дідусь на милицях. Кажу, заходьте, тільки-но зварила борщу, сядьте, поїжте. Не захотів, посоромився. Налила йому з собою у баночку. Коли приносила своїм стареньким додому їжу, завжди бачила на їхніх очах сльози. Ну як їх можна було кинути сам-на-сам в окупації?”, – говорить жінка.

Люди виживали в ті нелегкі часи, як могли. Проте не всі пішли на зраду заради грошей. Співпрацювати з окупаційною владою пропонували і Лідії Миколаївні, проте вона навідріз відмовилася. Жінка була впевнена, що над рідною Чорнобаївкою скоро замайоріє український прапор.
Омріяне звільнення після надважких місяців окупації повернуло відчуття свободи. Проте ворог не лишив у спокої легендарну Чорнобаївку.
5 січня 2023 року внаслідок “прильоту” на сусіднє подвіря був частково пошкоджений будинок Лідії Миколаївни. А рівно через місяць ворожий снаряд поцілив безпосередньо в її домоволодіння.

“Вікна та двері повилітали, пошкодило газопровід, електролічильник, машину, велосипед. Нам із чоловіком пощастило, що на той момент нас не було вдома. Пам’ятаю, їздила тоді по своїх бабцях, а люди кажуть: “А чого це ти не вдома, в тебе ж там “прильот”? Звісно, дуже шкода всього нажитого. Проте сьогодні я ставлюся до цього філософськи, бо немає нічого дорожчого за життя”, – ділиться соцробітниця.

Війна кардинально змінила нас, але не вбила в українцях людяність та співчуття.
Головне у роботі соціального працівника – знайти особистий підхід до кожного підопічного. У поважному віці найбільше люди потребують психологічної підтримки, простого доброго слова, яке іноді зцілює краще за будь-які ліки.

Наталія Свирида

Публікація підготовлена в рамках проєкту “Відновлення надання соціальних послуг у звільнених громадах Херсонської області” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» і не обов’язково відображає погляди партнерів

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь