Лариса Хицун: “Відновлення роботи мистецьких шкіл – важлива складова відбудови галузі культури на Херсонщині”

0
334

Понад півстоліття Білозерська мистецька школа плекала в дитячих серцях любов до творчості. Сотні випускників закладу з неймовірним теплом згадують про роки навчання у закладі, його неймовірну творчу атмосферу та колектив справжніх професіоналів. Білозерська мистецька школа завжди демонструвала високий рівень підготовки учнів, які ставали лауреатами та переможцями на конкурсах районного, обласного та всеукраїнського значення.

Сьогодні стіни закладу спорожніли… Замість дитячих голосів та музичних мелодій тут лунають звуки війни.

Через російську агресію більшість родин із дітьми вимушені були виїхати з громади. Проте навіть вдалині від дому у юних білозерців не зникло бажання займатися творчістю.

Саме це стало підставою для відновлення роботи Білозерської мистецької школи у дистанційному режимі.

Про виклики сьогодення та перспективи роботи закладу розповіла нашому виданню виконуюча обов’язки директора закладу Лариса Хицун.

 

Від розчарування – до відновлення

“У період окупації Білозерки найбільшим ударом для нашого колективу стала зрада директора школи Тараса Неменка… Коли він прийшов до мене з пропозицією співпрацювати з ворогом, просто не могла повірити, що це реальність. Переді мною стояла людина, яку я знала багато років. У відповідь на пропозицію я відповіла, що точно знаю, що нас звільнять”, – згадує пані Лариса, яка на той час обіймала посаду завуча школи.

Подібні пропозиції надходили і до інших викладачів закладу, але жоден із них не пішов на зраду. Замість того, вони продовжували дистанційно займатися з учнями за української програмою.

Напередодні звільнення Білозерки директор втік із селища разом із окупантами. Саме тоді постало питання, хто очолить заклад у такий важкий період. Керівництво Білозерської СВА довірило цю відповідальну місію Ларисі Хицун, яка мала багаторічний досвід роботи у школі.

З вересня 2022 року Білозерська мистецька школа знаходилася «на простої». Викладачі отримували мінімальні виплати, проте не призупиняли заняття зі своїми учнями.

Влітку 2023 року до адміністрації школи надійшла пропозиція від Херсонського департаменту культури щодо відновлення роботи закладу.

“За своє право повернутися до викладацької діяльності нам довелося поборотися, навіть звертатися до Верховної Ради, але врешті-решт ми досягли поставленої мети. З січня 2024 року школа розпочала працювати в онлайн-форматі. Зрозуміло, що сьогодні у селищній раді існують проблеми з наповненням місцевого бюджету та фінансуванням закладів культури, проте відновлення роботи мистецької школи – запорука повернення родин із дітьми до громади”, – переконана Лариса Хицун.

Наразі у закладі працюють 11 висококваліфікованих викладачів хореографії, музичного та художнього мистецтва. У школі дистанційно навчаються 103 учні, які знаходяться у різних куточках України та навіть за кордоном.

Ініціативу щодо відновлення роботи Білозерської мистецької школи також підтримав заступник голови Херсонської ОВА Володимир Клюцевський та начальник відділу освіти Білозерської селищної ради Олександр Василенко. Наприкінці березня до школи завітала заступниця начальника департаменту культури ХОВА Тетяна Волинець.

“Мені вдалося поспілкуватися з частиною колективу мистецької школи, який залишився у Білозерці. Впевнена, що Лариса Хицун має ресурси, щоб відновити повноцінну роботу школи. Також мала розмову з викладачкою із сольфеджіо Наталією Заглядько.  Вона розповіла про чудових учнів, які зокрема живуть у Польщі та Естонії, але із задоволенням навчаються у Білозерській мистецькій школі”, – говорить Тетяна Волинець.

Сьогодні обласна влада веде перемовини з благодійниками щодо надання допомоги закладу у вигляді музичних інструментів. Крім того, у департаменті працюють над розробкою проектно-кошторисної документації для повноцінного відновлення школи та її подальшого розвитку.

 

Діти хочуть грати українську музику

Викладачка Білозерської мистецької школи Марина Костючок віддала улюбленій справі більше 30 років. Завдяки талановитій наставниці сотні учнів опанували гру на фортепіано.

“Я не призупиняла свою роботу навіть в окупації. Це було важливо і для мене, і для дітей, адже підтримувало емоційно. Творчість відволікала від думок про війну. І хоч з часом більшість моїх учнів вимушені були виїхати з Білозерки, ми продовжували заняття”, – ділиться пані Марина.

Звісно, у дистанційні формі навчання музикою є свої особливості: педагог не знаходиться поруч із учнем та інструментом, часто виникають проблеми зі зв’язком. Проте вихід можна знайти зажди, коли є бажання отримати знання.

“Багато батьків знайшли діткам для занять електропіаніно. Один мій учень та його мама, які зараз мають статус ВПО, домовилися займатися у дитячому садочку, де є інструмент. До місцевої музичної школи їх не взяли, відмову пояснили відсутністю місць.
Тішусь, що моя вихованка, випускниця 2022 року Ірочка Шпак все-таки здійснила свою мрію і вступила до музичного училища у Чернігові. Ми продовжуємо спілкуватися”, – говорить викладачка по класу фортепіано.

За словами Марини Костючок, сьогодні у неї займаються 11 учнів. Це менше, ніж до війни, але всі діти з великим задоволенням навчаються музичному мистецтву. А головне – всі хочуть грати українську музику, сучасні та народні пісні.

“Мрію про Перемогу та мир, щоб знову зустрітися зі своїми вихованцями у Білозерці, готувати їх на конкурси! Музика розвиває не тільки відчуття прекрасного, але й логіку, математичні здібності. Наша робота як школи мистецтв потрібна суспільству, я в цьому глибоко переконана!”, – говорить пані Марина.

Колектив Білозерської мистецької школи відчуває потужну підтримку закладу та викладачів з боку батьків. Серед них – багатодітна сім’я Загідуліних, яка вимушена була евакуюватися до Одеси.

“До війни мої менші дітки ходили до Білозерської мистецької школи. Середній, Анатолій, вчився по класу фортепіано. Йому дуже подобалося. Толік став лауреатом багатьох музичних конкурсів. У сина в ранньому дитинстві було слабке здоров’я, думаю, саме музика допомогла йому стати більш впевненим у собі та покращити фізичний стан”, – ділиться багатодітна мама.

Викладачка по класу фортепіано Марина Костючок майже безперервно займалася з Анатолієм, навіть під час окупації. Коли родина виїхала з Херсонщини, хлопець продовжив навчатися онлайн.  В Одесі благодійники подарували родині синтезатор, на якому сьогодні замаються Анатолій, його братик Михайлик та сестричка Софійка.

“Також донечка продовжує вчитися онлайн по класу вокалу у Жанни Юріївни Нікіфорчук. В Одесі ми додатково ходимо до музичної школи на духові інструменти, але свою рідну школу мистецтв не кинемо. Це для нас зв’язок з малою Батьківщиною”, – говорить багатодітна матуся.

Війна не відбила бажання займатися музикою і в Катрусі Березко. Дівчинка змалку любила наспівувати пісні та вигадувати до них мелодію. Саме тому мама, не вагаючись, віддала її до мистецької школи. Сьогодні родина мешкає у Львові, проте Катруся продовжує займатися дистанційно у Білозерській мистецькій школі.

“Чудово, що у наших дітей є можливість продовжувати навчання дистанційно. Моя донька зараз навчається в коледжі, але із задоволенням займається на фортепіано. Спостерігаю за нею на уроках і душа радіє, музика дійсно зцілює душевні рани. Дякую викладачам школи, що роблять таку важливу для нас справу”, – ділиться мама Катрусі.

 

“Географія моїх учнів наразі також дуже різноманітна: Польща, Чехія, Литва, Україна, – розповідає завідуючий вокально-хоровим відділом Сергій Свирида, – Але усі, як один хочуть повернутися додому і навчатись у стінах рідної мистецької школи. А ще – всі учні співають тільки рідною, солов’їною”.

Здобутки дітей – найвища нагорода для викладачів школи. До речі, учениця закладу Юля Волощенко під керівництвом викладачки відділу образотворчого мистецтва Лариси Сваволі стала лауреаткою першої премії у Всеукраїнському фестивалі-конкурсі мистецтв “Країна Кобзаря”.

 

Школу планують назвати на честь Петра Гричанюка

“Наша школа опинилася у скрутному становищі ще з 2017 року. Тоді Білозерська селищна рада вирішила “оптимізувати” заклади культури та освіти. Нас змушували писати заяви на відпустку за свій рахунок, скорочували години, не дозволяли набирати нових учнів. Обмежували усі можливості нормально виконувати свою роботу. Молоді викладачі просто кидали роботу та їхали до інших міст. Відповідні вказівки йшли тоді від начальниці управління освіти Ірини Козльонкової, яка в період окупації пішла на співпрацю з ворогом», – говорить Лариса Хицун.

На захист школи тоді стали активні батьки учнів, які відстоювали права своїх дітей на повноцінне навчання.

Сьогодні всі попередні проблеми поглибила війна. Зокрема, через ворожий обстріл будівля закладу знаходиться наразі в аварійному стані.

“Дах ми полагодили після “прильоту”. Приміщення школи поряд з озером, вороги не так далеко, тож обстріли тут часті. Шибки з вікон повилітали, впала стеля. Намагаємося щось зробити, щоб остаточно не втратити будівлю”, – говорить в.о. директора закладу.

Матеріально-технічна база школи вціліла частково. Проте головне – це діти, які хочуть тут навчатися та мотивований колектив.

“Наша школа була заснована ще у далекому 1967 році. Багато випускників закладу стали викладачами – близько половини теперішнього педколективу. Перед повномасштабним вторгненням у школі навчалося 300 дітей.
Ми мали десятки лауреатів міжнародних, всеукраїнських, обласних конкурсів. Наш оркестр народних інструментів отримав звання “Народного”, танцювальний колектив – звання “Зразкового”, – згадує Лариса Хицун.

До великої війни мистецький заклад очолював заслужений працівник культури Петро Гричанюк.

“Петро Іванович був для нашого колективу справжнім лідером, мудрим та справедливим наставником. Він опікувався школою, дбав про неї, наче про власну родину.  На жаль, важка хвороба не дала йому шансу на життя”, – згадує колишнього директора Лариса Хицун.

Петро Іванович Гричанюк віддав Білозерській мистецькій школі 47 років, 30 з яких – керував закладом. Також білозерець був депутатом селищної ради, активним членом громади, до нього завжди прислуховувалися односельці.

Колектив школи ініціюватиме присвоєння закладу ім’я Петра Гричанюка.

“Школа переживає сьогодні дуже складні часи, але ми не втрачаємо віри та надії на відродження. Заходжу до актової зали, де впала стеля, а вікна затулені дошками… Перед очима – проекція з минулого: академконцерти, святкова атмосфера, ошатно одягнуті діти, батьки й викладачі…

Ми все зробимо для того, щоб повернулися ті часи. Ми сильні, рішучі та сміливі. Бо силу дають нам мужні воїни ЗСУ. Люди, що були в окупації, безмежно вдячні захисникам. Важко передати всю любов і повагу до наших військових. Допомога ЗСУ – це головна мета зараз для всіх нас!” – підсумовує нашу розмову Лариса Хицун.

Олена Бджола

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь