“Козацькому роду нема переводу”: як наші прізвища зберігають історію України

Московія, Російська імперія, СРСР, Росія сторіччями намагалися і намагаються стерти українську ідентичність, заборонивши мову, культуру, літературу. Навіть прізвища русифікували, щоб не було у людей можливості сказати: “Я – з українського роду-племені!”.

Тому під час повномаштабного вторгнення Росії в Україну так багато наших співгромадян шукають своє стародавнє коріння, щоб не ототожнювати себе ні з чим російським. Наші прізвища можуть дати безцінну інформацію щодо того, ким були наші предки.

Запорізька Січ стала горнилом українських прізвищ

Величезна кількість сучасних українських прізвищ виникла саме на Запорізькій Січі. Адже саме тут вперше виникла потреба офіційної реєстрації великого числа козаків, зазначають на порталі Всеукраїнської ГО “Українське реєстрове козацтво”.

Безліч втікачів з усієї України прибували на Січ. У ті часи існував звичай надавати їм нові прізвища, задля безпеки. Та й козаки з Гетьманщини так само змінювали свої прізвища на прізвиська.

Вже у другій половині 17 сторіччя серед козацьких прізвищ домінували назви на -енко: Голопупенко, Дубогризенко, Петренко, Василенко, Короцюпенко.

Взагалі прізвища як офіційна назва з’являються в українських документах XIV – XV ст. Тоді їх мали представники суспільної верхівки, які купували і продавали майно, передавали його у спадок тощо. Так з’явилися спадкові родові прізвища.

Основна ж частина населення України здобула прізвища після 1632 року. Саме тоді київський митрополит Петро Могила доручив парафіяльним священикам вести метрики народжених, одружених, померлих. Найчастіше базою для створення таких одиниць слугували імена батьків, найчастіше батька, оскільки саме він був главою родини. Так з’явилися прізвища Іваненко, Петренко, Сидоренко, Тимошенко, Борисюк.

Цікаво, що суфікси -ук (-юк) вказували на старшу дитину в родині, а -енко – на меншу.

Від імені матері прізвища утворювалися нечасто, переважно тоді, коли жінка залишалась удовою або мала чоловіка, як-то кажуть, слова доброго не вартого: Мотренко, Настенко, Химчук, Кулинич…

Існує велика група прізвищ, що вказують на місце проживання та національність його власника: Татарчук, Москаленко, Ляшко, Бойко, Волинець, Загребельний. Далеко не завжди перший носій такого прізвиська належав до неукраїнського етносу. Його могли назвати так через його подорож до якогось місця.

Знали про людину і за тією посадою, яку вона обіймала, або ж за справою, якою займалася. Так з’явилися прізвища Боярчук, Вознюк, Гетьман, Пушкар, Солдатенко.

Особливо цікавими і пізнавальними є назви, пов’язані з ремеслами.

• Бондар – майстер з виготовлення діжок, дерев’яних відер тощо.
• Гончар – ремісник, що виробляв посуд, кахлі з глини.
• Стельмах – майстер, що виготовляв та направляв вози, сани.
• Кушнір – той, хто вичиняв хутро із шкури та шив хутряні вироби.
• Лимар – ремісник, що виготовляв ремінну збрую.
• Гармаш – майстер, який виготовляв і обслуговував гармати.
• Бортник – той, хто займався лісовим бджільництвом.
• Гутник – майстер, що виробляв посуд та інші речі зі скла.

Деякі прізвища походять і від жартівливих прізвиськ людей за родом діяльності: Дубогризенком називали теслю; Мукосієнком – мельника; Тягнишкірою – шевця; Шклобоєм – скляра; Заплюйсвічкою – паламаря.

Якщо вам доводилося зустрічатися з людиною на прізвище Нагнибіда чи Перебийніс, або ж ви самі носій такого прізвища, знайте – ваші пращури були козаками. Саме такі колоритні прізвища з гумористичним відтінком кувалися в горнилі Запорозької Січі.

Ритуал прийняття до війська новоприбулого козака описує Дмитро Яворницький у праці «Історія запорозьких козаків»:

«Прийнятий до лав запорозьких козаків насамперед записувався в один із 38 січових куренів… й тут же міняв своє власне прізвище на якесь нове прізвисько, котре дуже часто характеризувало його з зовнішнього чи внутрішнього боку; цю зміну прізвища робили для того, щоб приховати минуле новоприйнятих у Січ. Часто на запит російського чи польського уряду, чи нема в Січі якогось Іванова чи Войновича, запорозький Кіш відповідав, що таких осіб на Січі немає, а є Задерихвіст чи Загубиколесо. Змінивши ім’я й приписавшись до куреня, новачок приходив у той курінь, і курінний отаман у присутності козаків відводив йому місце завдовжки три аршини й завширшки два, кажучи при цьому: «От тобі й домовина! А як умреш, то зробимо ще коротшу».

За прізвищем, наданим на Січі, можна було дізнатися про поширені в Україні ремесла, промисли та про характер військової, торгівельної діяльності, чим саме займалися прибульці.

• Сердюк – гетьманський охоронець або найманий піхотинець Запорізького війська;
• Пушкар, Гарматій – козаки, які обслуговували або виготовляли цей вид зброї;
• Соломаха, Тетеря – прізвища, які походять від назви страви, яку козаки вживали майже кожний день.
• Джура – зброєносець;
• Компанієць – козак легкоконного Гетьманського полку;
• Курінний – від слова “курінь”;
• Отаманенко – так називали ватажка козаків, обраного голосуванням;
• Сотник – військове звання в Гетьманщині, УНР та УПА;
• Хорунжий – прапороносець у Запорізькій Січі, пізніше – військове звання серед Українських січових стрільців та в УНР;
• Чотар – молодший офіцер Українських січових стрільців.

Якщо у вас таке прізвище, то, можливо, хтось із предків належав до українського війська.

За козаком закріплювалася назва місцевості або міста, села, звідки прибув утікач:

• Галицький,
• Кальміуський,
• Кодацький,
• Чигиринський,
• Лебединець,
• Миргородський,
• Прилуцький,
• Полтавський,
• Чугуєвець,
• Поліщук,
• Волошко,
• Волошин.

Також ми можемо наочно переконатися в широких міжнародних зв’язках та в інтернаціоналізмі Запорозької Січі, де збиралися представники різних націй, народностей і багато козаків одержали такі прізвища, як:

• Лях,
• Полулях,
• Гуржій,
• Сербин,
• Литвин,
• Вірменко,
• Циганенко,
• Турчин,
• Гуцул.

Значну групу прізвищ складають такі, в яких закладена характеристика особливостей зовнішнього вигляду, вдачі, властивостей поведінки запорозьких козаків.

Це такі прізвища, як:

• Головатий,
• Головко,
• Чуб,
• Зуб,
• Носань,
• Носенко,
• Губа,
• Губенко,
• Шрам,
• Шраменко,
• Горбоніс,
• Сухий,
• Сухина,
• Лантух,
• Рябко,
• Стражак,
• Білий,
• Білан,
• Слинько,
• Легкоступ,
• Побігайло,
• Прохватило,
• Циподрига,
• Свистун,
• Швидкий,
• Покотило,
• Холодний,
• Гарячий,
• Солодкий,
• Гаркуша,
• Круть,
• Хижняк,
• Косач,
• Хмара.

Помічаючи схожість з якоюсь рисою представників фауни і флори, особливо птахів, запорозькі козаки давали такі прізвища своїм товаришам:

• Сич,
• Сова,
• Сорока,
• Синиця,
• Ворона,
• Снігур,
• Голуб,
• Горобець,
• Лелека,
• Селезень,
• Кулик,
• Шпак,
• Чайка,
• Соболь,
• Шкапа.

Запорожці іноді надавали іронічні прізвища, які називали не справжню ознаку, а її протилежність: Малютою, Малюком називали високу людину, а Махинею невеличкого зросту.

Пори року, дні тижня як прізвища надавалися тим утікачам, які з’являлися в певний проміжок часу, що закарбувався в їх пам’яті, – це такі прізвища, як: Зима, Засуха, Понеділок, Субота.

Джерелом прізвищ також був і одяг: Свита, Кирея, Жупан, Столата.

Козацькі прізвища, утворені від імен, також становлять значну групу: Даниленко, Василенко, Василевич, Клименко, Петренко, Павленко, Гавриленко, Мусієнко, Охріменко, Овсієнко та багато інших.

Породженням відчайдушного та розкутого духу запорозького січового товариства є ексклюзивні прізвища:

• Непийвода,
• Неїжко,
• Недайкаша,
• Неїжборщ,
• Нагнибіда,
• Паливода,
• Перебийніс,
• Убийвовк,
• Куйбіда.

Історія кожного українського прізвища унікальна

Відомий український історик та директор Українського інституту національної пам’яті Олександр Альфьоров зазначає, що прізвище – це ідентифікатор, над яким варто замислитися. Адже історія кожного українського прізвища унікальна.

“До кінця 17 сторіччя українці мали два імені: хрестильне і нехрестильне. А прізвище частіше було патронімом – за ім’ям батька”.

Цікаво, що на Гетьманщині ошляхетнювали прізвище, додаючи до кореню -ський та -цький. Хоча таке прізвище може показувати на місце походження людини. Такі були і в Чехії, і в Польщі, і в Білорусі, і в Україні. Вони вказують на село чи місто, яким ти володів. Наприклад, Острозький володів Острогом і так далі.

“У Слобідській Україні козаки мали російське закінчення прізвищ. Коли вони приходили служити у козацькі полки, що знаходилися, по суті, на території Московії, то їм примусово змінювали прізвище, додаючи до по-батькові -єв та -ов. Був Семен Гнатович Могила, а став Семен Гнатович Гнатов”.

В Олександрівці у 18 сторіччі жив козак Андрій Кичкинь

За словами адміністратора груп у Фейсбуці “Село Станіслав” та “Дніпро, Південний Буг, Дністер”, дослідника історії Півдня України Сергія Корнієнка, мало хто з сучасних жителів Херсонщини дослідив свій родовід від козаків. І, напевно, й не знає, що має козацьке прізвище.

“Щодо представників родів бувших козаків – їх багато, а тих, хто дослідив свій родовід до козаків – одиниці. Першими засновниками населених пунктів (зимівників, потім хуторів, сіл, міст… ) були саме козаки-запорожці, їхні роди майже зникли. Друга хвиля заселення на Херсонщині відбувалась у 1800-х роках з лівобережної України, особливо з сучасних Черкаської та Полтавської областей. Це так звані реєстрові козаки. Вони так і зазначали у метричних книгах – козаки – з вказуванням тих місць, з яких переселялись. Нащадків цих козаків багато, але мало хто сам про це знає, бо мають наразі звичайні українські прізвища – Шевченко, Петренко…”

Цікава історія, описана у групі “Село Станіслав” паном Сергієм щодо отамана Дядьківського куріня Андрія з цікавим прізвищем Кичкиня. Він помер у віці 100 років 16.04.1785 та похований на цвинтарі поблизу села Шестірня Широківського району Дніпропетровщини. Проте велика частина його життя була пов’язана з Олександрівкою.

“Переглядаючи метричні книги (ДАОО), зробив відкриття, що потужне заселення сіл Станіслав і Кисляківка відбувалось з Золотоніського повіту. Постає питання, чому саме з нього? На мою думку, це обізнаність реєстрових козаків (козаків Золотоніської сотні) нашими краями і Дніпровсько-Бузьким лиманом. Історики кажуть, що запорозькі козаки мали свої маєтки на Гетьманщині (на волості). Підтвердженням цього є козак, потім отаман Дядьківського куреня Андрій Кичкинь, який мав зимівник на Бублікових хуторах (сучасне село Олександрівка). Він також був записаний у помянник Красногірського Золотоніського монастиря у 1777 році”.

З документів, наведених дослідником, виходить, що Андрій Кичкинь ще до 1754 року мав хату у Бублікових хуторах, яку потім було розібрано. А у 1748 став замовником Євангелія з дорогоцінними срібними та золотими прикрасами, яке зробив майстер Сімеон Золотар з Києва (Євангеліє зберігалося раніше в Катериненському соборі Херсона).

“У Станіславі, до речі, жили люди з прізвищем Кичка: можливо, це нащадки того самого Кичкиня”, – каже пан Сергій.

Цікаво, до речі, що прізвища козаків Дядьківського куреня, наведені у пості про Кичкиня, теж дуже красномовні: Куций, Шурша, Ус, Колода, Кучерявий, Горб, Чортомлицький, Басараб тощо.

Наводить дослідник і славнозвісне прізвище козака Сутули, який жив у Лупаревій Балці (Лупареве), неподалік Олександрівки. Саме ці місця Дмитро Яворницький вважав витоками українського козацтва. Там досі збереглася могила з хрестом козака Сутули і написом «Тут поховано раба Божого Золотоніського повіту Полтавської губернії казенного селища Мельников козак Яків Сутула. Жив на світі 86 років. 1838 рік». За даними Корнієнка, рід Сутул досі живе переважно у Миколаєві.

Тож, друзі, досліджуйте і ви історію свого прізвища – таким чином ви дізнаєтеся про свій родовід, який, цілком можливо, містить козацькі корені! І вчергове доведете, що ніяких “руськіх мирів” на території України ніколи не було!

Олена Бджола