“Комбайн коштує півмільйона доларів, а дрон, який його знищує, — $700”. Віктор Гордієнко про фермерство під обстрілами та ціну виживання аграріїв

Голова Асоціації фермерів Херсонщини Віктор Гордієнко продовжує справу батька Олександра Гордієнка. Майже рік тому аграрій загинув через атаку російського дрона. У листопаді 2025 року Президент України Володимир Зеленський посмертно присвоїв Олександрові Гордієнку звання Героя України з врученням ордена “Золота Зірка”.

Сьогодні син Героя переймається не лише долею власного господарства, а й всієї аграрної Херсонщини. Разом із іншими фермерами регіону Віктор відстоює інтереси сільгоспвиробників на рівні столиці та веде щоденну боротьбу з окупантами за право працювати на своїй землі.

Наша розмова з Віктором про тисячі гектарів знищених і незібраних посівів, врожай, який навіть у рекордний рік не гарантує прибутку, фермерів, які самі купують РЕБи, та допомогу, без якої значна частина врожаю залишилася б у полях.

— Вікторе, що для вас означає сьогодні залишатися на землі та підтримувати інших фермерів, які опинилися у схожих обставинах?

— Для батька земля була сенсом життя. Він присвятив цій справі понад 30 років. Батько вмів працювати так, що навіть на невеликій площі отримував дуже високі врожаї. На Херсонщині його навіть називали “царем ріпаку”, бо він одним із перших почав успішно вирощувати цю культуру. І все завдяки бажанню постійно чомусь навчатися, виваженим та обдуманим рішенням. Тому я добре розумію фермерів, які сьогодні телефонують і кажуть: “Що нам робити?”. Їм потрібна дієва допомога, особливо в умовах війни.

— І що вони питають найчастіше?

— Цього року у наших аграріїв дві головні проблеми — МПЗ і компенсації за згорілі або незібрані посіви.

Йдеться про мінімальний податок на землю, однаковий для фермерів у різних регіонах України, зокрема там, де немає обстрілів. Ми намагаємося пояснити на рівні держави, що ми в різних умовах, наприклад, з Київщиною. У нас торік була посуха, цього року — постійні обстріли, горять техніка і поля. Як ми можемо платити приблизно ті самі 2 тисячі гривень на гектар МПЗ?

Ми не можемо конкурувати в таких умовах. Тому я постійно порушував питання зменшення мінімального податкового зобов’язання для прифронтових територій перед представниками влади різного рівня.

Торік у батька спалили 400 гектарів. Ми все фіксували, телефонували службам, але компенсації не отримали. Після цього мені почали телефонувати інші фермери: “У мене згоріло 100 гектарів”, “У мене 200”, “Це останні гроші, які я мав”. А цьогоріч у мене за одну ніч спалили близько 2 тисяч гектарів. Росіяни запустили 17 дронів і навмисно знищили посіви.

— Ті кадри з Херсонщини, які розходилися в соцмережах про знищення врожаю зернових, — це були ваші поля?

— Так. Це мої поля. Військові знімали їх із дрона. Треба було все зафіксувати.

Після цього ми почали вимагати не просто допомоги, а конкретного механізму компенсації. Спочатку хотіли компенсувати тільки згорілий урожай. Однак потім домагалися, щоб додали і незібраний. Бо яка різниця, як людина втратила врожай? В одного поле спалили. Інший не може зайти комбайном через обстріли. В обох однакова проблема — врожай втрачено.

І ми цього добилися. Зараз уже є рішення про виплату 10 460 гривень за гектар за згорілі або незібрані посіви. Однак тепер державі ще треба знайти гроші.

— Виходить, що рішення уряду для вас — ще не перемога?

— Головне, що нас почули. Ми дуже багато працювали, щоб добитися цього рішення разом із Тарасом Висоцьким, Дмитром Соломчуком та Дмитром Юнусовим. Сподіваюся, що кошти обов’язково знайдуться.

— В умовах прифронтової зони виростити врожай — то про справжній героїзм людей, які щодня працюють в умовах смертельної загрози для життя. Чи отримали аграрії очікувані результати своєї праці за підсумками жнив?

— Цього року врожай — небо і земля порівняно з минулим. Пшениця дала в середньому 4–5 тонн із гектара, ячмінь — 4–6 тонн. Ріпак — від півтори до трьох тонн. Однак хороший урожай ще не означає хороший заробіток.

Під час жнив пшениця коштувала 3,5–4 тисячі гривень за тонну. Зараз — приблизно 5,5 тисячі. Але це все одно замало. Нормальна ціна, враховуючи затрати та ризики аграріїв Херсонщини, — хоча б близько 200 доларів за тонну. Ми порахували: навіть якщо врожай дуже хороший — такий, який буває раз на десять років, — за нинішньої ціни фермер виходить фактично в нуль.

Ти просто забираєш гроші, які вклав. А ми ще навіть не рахуємо відсотки за кредитами. Після початку війни багато фермерів залишилися фактично без нічого, брали гроші, щоб продовжувати працювати.

— Тоді чому фермери не продають зерно й не намагаються хоча б повернути вкладене?

— Продати можна. Коли кажуть, що зерно неможливо реалізувати, це неправда. Просто фермер не хоче продавати його за ціною, за якої він або буде в збитку, або взагалі нічого не заробить. Тому аграрії зараз притримують зерно і чекають.

— Скільки врожаю може залишитися на полях через складну безпекову ситуацію?

— Орієнтовно по Херсонській області — близько 15 тисяч гектарів. Але цифра постійно змінюється, бо люди досі збирають. Можуть працювати день, потім два не працювати. Комбайн може розбити дрон. Його треба ремонтувати. У мене самого було близько 400 гектарів, які ми не могли зібрати. Хлопці просто не хотіли туди заходити.

— Опинитися серед поля під прицілом ворожих дронів насправді дуже страшно. Така собі жива мішень для окупантів…

— Саме так. У нас цього року російські дрони три комбайни розбили. А тепер уявіть: комбайн коштує 500 тисяч доларів. А дрон, який його знищує, може вартувати в межах 700 доларів. Люди не витримують такої напруги, їх навіть не тримає можливість отримання бронювання.

— Після деокупації Херсонщини вагому технічну допомогу місцевим аграріям надає Фонд Говарда Баффета. Наскільки значимою вона є для наших фермерів наразі?

— Скажіть, хто б надав техніку в оренду, коли розуміє, що вона може бути знищена тільки-но вийде у поле? Звісно, в Україні таких компаній немає. Тож підтримка від Говарда Баффета — фактично єдиний порятунок для херсонських фермерів, більшість з яких повністю втратили власну техніку.

Звісно, без втрат сьогодні не обходиться, на жаль. У нас дрон влучив прямо в жатку комбайна. Відірвало жатку, побило кабіну, розбило скло. Однак, завдяки Фонду, ми відновили техніку і продовжили працювати.

— У вас є відчуття, що держава могла б зробити для фермерів більше?

— Звичайно. Нам обіцяли компенсації, зокрема тисячу гривень на гектар за 2025 рік. Спочатку говорили про осінь, потім про листопад, потім про серпень. Тепер говорять про жовтень або листопад. Я, звісно, оптиміст, але хочеться відчувати ту допомогу реально, а не лише на паперах. Переконаний, якщо ми стукаємо в двері й нас чують, це хоч і маленька, але все одно перемога.

— Наскільки взагалі Херсонщина сьогодні здатна залишатися аграрним регіоном?

— Чим ближче до фронту, тим менше фермерів працює. Якщо взяти 20-кілометрову зону в Бериславському районі, раніше приблизно 50% землі не оброблялося. Цього року, думаю, може не працювати вже близько 90%. І це цифра на сьогодні. Через два місяці ситуація може бути інша картина.

— Тобто фактично фермерство відступає разом із фронтом?

— Так. Чим ближче до берегової лінії та фронту, тим складніше. Дрони вже залітають туди, де раніше люди ще могли працювати. Вчора, наприклад, хлопцям прилітало.

— А як фермери захищаються? Чи хто у тому допомагає аграріям?

— Самі. Ми купуємо РЕБи, вартість яких приблизно в межах 15 тисяч доларів на машину. Купуємо бронежилети, каски, детектори дронів. Я іноді дивлюся на себе і своїх працівників і думаю: ми вже як військо НАТО. І смішно, і плакати хочеться одночасно. Напевно, це вже нервове. Око сіпається від усього цього. Але іншого варіанту немає.

— А чи змінився підхід влади до херсонських фермерів, наскільки вона відкрита до діалогу?

— Я можу ввечері зателефонувати міністру аграрної політики, і він візьме слухавку. Можу звернутися до керівництва області, сказати про проблему — і мені або допоможуть, або дадуть людину, яка нею займатиметься. Звісно, я говорю лише за свій напрямок. Але саме у цій сфері — нас чують.

— Землеробство на Херсонщині завжди було ризикованою справою. Сьогодні ж йдеться не просто про ризик фінансових втрат. Чому людина, яка вже втратила техніку, врожай, гроші, наступного року знову сіє?

— Земля. Мій батько любив землю. І я її люблю. Так само, як всі інші аграрії Херсонщини. Війна нас ще більше згуртувала. Уявіть, коли горить чиєсь поле, на допомогу кидаються всі, хто поруч. Якось мені повідомили, що палає моє поле. Поки я дістався до нього, мої сусіди-фермери вже зупинили вогонь та обрали територію. Ну як можна не любити цей народ?!

Фермер може втратити врожай, техніку, гроші, взяти кредит і роками його віддавати. Але наступного року він знову дивиться на поле і думає, що сіяти.

Бо це не просто бізнес. Ми не можемо залишити цю землю. Тому навіть під обстрілами фермери Херсонщини виходять у поле. І поки можемо — будемо працювати.

Білозерка.Інфо висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через свій проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики” (FAIR Media Ukraine), який впроваджується Internews International у партнерстві з Media Development Foundation (MDF). Білозерка.Інфо зберігає повну редакційну незалежність, а інформація, подана тут, не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF”.