Наша історія кохання почалася 8 років тому. Після закінчення університету я влаштовувалася на роботу і натрапила на давнього знайомого Олександра – брата мого майбутнього чоловіка Віктора, який і познайомив нас. Знайшовши мій профіль в соціальній мережі, Віктор написав мені: “Привіт! Давай познайомимося!” Зазвичай незнайомцям я не відповідаю, але, побачивши знайоме прізвище, подумала й вирішила, чому б і ні. А за декілька тижнів відбулася перша зустріч. Як у фільмі, я стою на сходах під будівлею, Віктор під’їжджає до мене на крутому байку, і я відчуваю легке дрижання у колінках (чого раніше ніколи не було). Ця перша зустріч тривала недовго, але поклала початок нашим відносинам. Ось це, напевне і є кохання з першого погляду, коли ти ніяковієш, і дивлячись в очі, не хочеш, щоб ця зустріч закінчувалася. Потім перше побачення, яке не забуду ніколи! А саме, пропозиція поїхати в кіно. Здавалося, що тут такого? Багато пар починають стосунки з поїздки у кіно, але Віктор з собою привіз квіти і… живу рибу, недавно зловлену його батьком, та уже очищену мамою. Так, я розумію, що всі перші побачення унікальні, але такого у мене ще не було. Далі, через декілька місяців – спільне проживання, пропозиція вийти за нього заміж прозвучала уже після того, як разом купили весільні обручки. А потім ще через 5 місяців – чарівне весілля. Таке весілля, що навіть бабусі танцювали, неначе востаннє. Потім народження двійки діток і щире кохання. Все так швидко розвивалося, але в той же час не покидало відчуття, що знайома з ним все життя. Для мене мій коханий – це найкращий друг, порадник, люблячий чоловік та турботливий батько наших дітей. Кохання – це коли маєш плече, на яке можна спертися, коли знаєш, що тебе вдома чекають, коли вам разом є про що поговорити, а особливо, коли є про що помовчати.