«Хто, як не ми?». Історія бойового медика з Надеждівки Володимира Фільченка

Під час повномасштабного вторгнення Росії сотні тисяч українців стали на захист своєї Батьківщини, хоча не були професійними військовими. Серед цих сміливців був і житель Надеждівки Володимир Фільченко, який загинув під Бахмутом у 32 роки…

Про життєвий та бойовий шлях захисника нашому виданню розповів староста Надеждівського округу Олександр Івченко.

«Володя був добрим і працьовитим»

«Народився Володимир Фільченко у нашому селі 9 грудня 1990 року. Навчався у місцевій школі, може, й не був найкращим за оцінками, проте дуже дружелюбним та працьовитим. Коли хлопець перейшов до 10 класу – помер його батько, Іван. У родині троє було троє синів: Руслан, Іван та Володя, найменший. Тож він рано подорослішав, завжди допомагав матері по господарству», – говорить староста.

Івченко пригадує, що Володя ніколи не проходив осторонь чужої біди. Колись врятував у селі корову, яка впала у яму. Поки всі думали, що робити, хлопець не зволікав – стрибнув до ями і допоміг тварині вибратися.

«Після закінчення школи Володя вступив до Херсонського морського коледжу за спеціальністю матрос-моторист. Проте через складне матеріальне становище родини провчився там лише два курси», – згадує Олександр Івченко.

Наступною сторінкою життя Володимира Фільченка була строкова служба в армії – у славетній 28-ій механізованій бригаді.

«А потім Володя демобілізувався, почав працювати на будівництві, одружився. У 2021 році народилася довгоочікувана донечка Єлизавета. До великої війни з Росією він працював комплектувальником дерев’яних виробів на ФПК «Корабел» у Херсоні», – говорить староста.

Володимир Фільченко був гарним господарем: сам робив ремонти, побудував кухню, тримав нутрій та курей. Це було звичайне життя сільської родини, в якій чоловік намагався дати усе необхідне своїй дружині та донечці. Однак всі плани та надії перекреслила війна…

Староста пригадує, що під час окупації Надеждівки було поранено уламками снаряда місцеву дівчину. І саме Володимир з іншим земляком, Дмитром, надали їй першу допомогу і відвезли до лікарні.

«Його дружина Марина з донькою виїхала з окупації, потім Володя до неї приєднався. До цього вивіз маму Любов до брата Івана в Одеську область. Жив з родиною у Хмельницькому, влаштувався на німецько-українське виробництво 2 К. Там працював до вересня 2022 року», – ділиться Олександр Івченко.

Саме тоді Володимир Фільченко був мобілізований Хмельницьким РТЦК та СП. Службу проходив у складі 77-ої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Воював бойовим медиком під Соледаром, Червоною Горою, Уванівкою, Богданівцями.

Життя Володимира Фільченка обірвалося 9 квітня 2023 року у Бахмуті… В той день разом із побратимами він знаходився на позиції у багатоповерхівці. Почувши по рації команду відступати, військові почали по черзі виходити з будівлі. Перші дві групи по п’ять осіб повернулися без втрат, а ось останні троє захисників, серед яких був Володимир – загинули від осколкових поранень. Ворог поцілив у багатоповерхівку з РПГ.

15 квітня захисника поховали у рідній Надеждівці.

«Наразі могилу Володі доглядають батьки Марини, його дружини, які залишилися у селі. Середній брат Іван, теж військовослужбовець, замовив усім нашим хлопцям-героям однакові портрети на цвинтарі, дуже гарні», – каже староста.

Під час служби у ЗСУ Володимир врятував багатьох бійців, тож за свої заслуги 30 жовтня  2023 року посмертно був нагороджений Орденом за мужність III ступеня. Почесну відзнаку вручили його матері.

«Багато людей завдячують йому життям»

Іван Фільченко, діючий військовослужбовець ЗСУ, поділився з нашим виданням спогадами про молодшого брата.

«Володя завжди був цілеспрямованим. Відстоював справедливість, правильні дії. Це стовідсотково сімейна людина, яка понад усе ставила інтереси своєї родини. Він мріяв про дитину, і коли Ліза народилася, був дуже щасливий», – згадує родич.

У вільний від роботи час Володимир, як і багато земляків, захоплювався рибалкою.

«Він і вдома ловив рибу, і коли до мене на Одещину приїздив. Це йому давало велике задоволення, у рибалці він розбирався досконально. Також любив проводити з друзями та родиною час на природі, влаштовувати пікніки, смажити шашлики», – говорить брат захисника.

Проте, коли постало питання про захист Батьківщина, Володимир Фільченко не вагаючись доєднався до лав ЗСУ.

Іван згадує, як брат казав йому щодо служби в армії: «Хто, як не ми!». У війську Володимир освоїв спеціальність бойового медика, хоча до цього ніколи не мав справи з медициною.

«Знаєте, він навіть крові боявся, не його це було. Коли я приїжджав до матері різати кабана, то Вовка з дому йшов. Але в ЗСУ дали наказ – роби! Він виконував, ніколи не жалівся, як би складно не було. Окрім того, що був вправним медиком, добре володів стрілецькою зброєю, це ж війна. Багато людей завдячують йому життям», – говорить Іван.

Після смерті брата до Надеждівки приїжджав його побратим, який проходив реабілітацію після важкого поранення. Чоловік разом із батьками проїхав пів країни, щоб прийти на могилу Володимира Фільченка і подякувати його матері за сина.

Як каже брат Героя, Володимир отримав на фронті звання молодший сержант, бо виконував не тільки обов’язки медика.

«Звісно, було навчання за кордоном, у Польщі, на бойового медика. Але це буквально трохи більше місяця, потім треба все самому робити, приймати рішення швидко під час обстрілів. Але брат рятував життя побратимів, надавав першу медичну допомогу, евакуював поранених та загиблих бійців. Брав участь у штурмах, а іноді й командував під час бою, коли загинули офіцери, бо це потрібно було робити», – ділиться брат захисника.

На похорон Володимира до Надеждівки приїхали військовослужбовці з його бригади. Земляки створили живий коридор пошани із квітами та прапорами. Білозерська СВА та Василь Васильович Тищенко, який тоді виконував обов’язки старости округу, надали велику допомогу в організації поховання. Так прощаються з Героями, які віддали все задля незалежності своєї Батьківщини.

Війна забирає найдорожче

На жаль, загибель Володимира не єдина трагедія, яка сталася у родині Фільченків. На фронті обірвалося життя сина Івана Олександра.

«Я відслужив «срочку» ще у 1999 році. Потім працював у пожежній охороні водієм. Мене й відпускати не хотіли – я був там потрібен. Але розумів, що треба йти воювати. Просто хитрощами вступив до армії – не хотіли брати, бо дуже багато було бажаючих, і молодших за мене. Але я не відступив і добився свого, з березня 2022 року воюю. До речі, і моя дружина Юлія теж служила, але демобілізувалася через проблеми зі здоров’ям та смерть сина», – ділиться Іван.

28-річний Олександр загинув на Луганському напрямку. У нього залишилася дружина і шестирічний син.

«Мати наша живе у мене зараз, бо вже у Надеждівці неспокійно, обстрілюють. Все поривається садити город, хоче додому, каже, купи насіння, поїду. Плаче ночами, бо скільки б часу не пройшло, але смерть рідних ніколи не забудеш…», – говорить захисник.

За словами Івана, попри четвертий рік повномасштабної війни, військові відчувають підтримку українців.

«Волонтери допомагають і досі, це дуже підтримує. Все згадую 2022 рік, коли люди на Одещині, де я тоді служив, все робили для військових: організували побут, кухню, просто пригощали безкоштовно кавою. Теща моя вже у віці, а зараз сітки плете на фронт, я сам користувався, якісні сітки і життєво необхідні. Така підтримка тилу мотивує воювати, бо ця війна надовго», – говорить військовий.

Іван Фільченко впевнений, що Україна переможе у протистоянні з Росією. Адже недарма тисячі українців, у тому числі його найрідніші – брат і син – поклали життя за незалежність своєї Батьківщини.

Пам’ятаймо полеглих Героїв, мужність та самопожертва яких наближають нашу Перемогу!

Олена Бджола