Ексголова Білозерської громади Антоніна Чередник тричі була у російському полоні

0
745

Під час окупації правобережної частини Херсонщини колишня голова Білозерської селищної ради Антоніна Чередник тричі потрапляла у полон до росіян.
Журналістка Лариса Жарких розповіла історію пані Антоніни в рамках проєкту “Шерифи для нових громад”.

Фото:vikna.tv

До повномасштабного вторгнення росії Антоніна Чередник працювала заступником директора СТОВ “Дніпро” у Новодмитрівці. Вперше росіяни приїхали за нею 24 червня минулого року. Близько двадцяти омонівців обшукали її будинок та ледь не вбили собаку, який захищав жінку. Після цього їй наділи пакет на голову та повезли до Білозерського районного суду.

«Я тоді сказала: хочете – забирайте, на Росію я працювати не буду, а працювати для людей ми будемо. Вони мені сказали, щоб я вгамувалася, подумала і зробила висновки”, – розповідає колишня керівниця громади.

Далі жінку повели до камери, почали бити, навіть намагались зґвалтувати. Однак  їй пощастило – обійшлася ніччю без сну та порваним жакетом. У камері було дуже холодно, Антоніні не давали їжі, води, сходити до туалету.
Другий допит відбувся на наступний ранок. Жінці сказали, що Росія тут буде назавжди, і їй треба починати пропагувати країну-агресора.

“Сказала, що не зможу пропагувати Росію, бо не знаю, що таке Росія. Я всі 50 років була в Україні. “Ну, тоді мовчіть про Росію і не прославляйте Україну”. Сказала: ну, добре, буду мовчати. Мене попередили: йдіть і працюйте”, – говорить жінка.

Після цього разом із депутатом селищної ради Володимиром Посуньком, колишнім однокласником Антоніни Чередник, їх посадили в машину, наділи мішок на голову і довезли до Томиної Балки.
Донька пані Антоніни – поліцейська. Вона з дітьми виїхала раніше. А от мама залишалась тут, оскільки їй зробили операцію на серці і вона б не витримала довгої дороги.
У липні 2022 року жінку знову забрали російські військові. Це трапилось на ринку у Білозерці. На цей раз відвезли до окупантської Білозерської військової адміністрації. Там після довгих годин очікування до неї прийшла колаборантка Ірина Козльонкова. Жінці почали обіцяти гроші, реалізацію врожаю, потім залякували депортацією та вбивством. Ввечері вона погодилась перереєструвати підприємство, і через це її відпустили.

“А ще згадали мою попередню роботу в територіальній обороні, вимагали, щоб я здала їм ЗСУ, АТОвців, схрон зброї. Я сказала, що я нічого не знаю. Зрештою, за умови, що я зрозуміла все, що вони від мене хотіли, віддали телефон і відпустили”, – пригадує пані Антоніна.

13 вересня її викрали втретє – прямо з роботи. У машині також знаходилось троє її односельців. Всіх бранців доправили до Білозерського суду. Антоніна Чередник разом із Надією Мельник потрапили до жіночої камери. Умови перебування там були жахливі.

Ввечері після погроз на допиті окупанти перейшли до побоїв. За кожне українське слово її били палицею. Потім змушували на відео здати трьох АТОвців і пообіцяти виступати проти українського нацизму. Тим не менш, до жінок ставились краще, ніж до чоловіків – менше били та катували. Антоніна Іванівна була змушена дивитись на побиття хлопця з Білозерки. Їй погрожували, що з нею повториться те саме, якщо вона не розповість їм про зброю та тих, хто воював в АТО та ЗСУ. Далі жінці приходилось відмивати туалет.

“Що вони тільки не розказували про мене! Я мовчки мила підлогу. Мовчки, навіть не плакала. Коли вони завели в камеру, сусідка моя тьотя Надя почала мене жаліти, тільки тоді я розплакалася”, – розповіла жінка.

Наступний допит зранку вів офіцер ФСБ на псевдо Густав. Почали сипатись погрози, що пані Антоніну будуть “ламати”, а дочку знайдуть і зґвалтують на її очах. Це все – заради того, щоб вона пішла на співпрацю з ними. Тоді підприємство, яким вона фактично керувала, все ще не було перереєстроване. Також її змушували на камеру пообіцяти виступати проти українського нацизму та за СРСР.

“Я відмовилася. І рудий молодий ФСБшник, офіцер, потім я дізналася, що його позивний Патрік – зовсім пацан, в мене донька, мабуть, старша за нього – каже мені: “Тонька, ти удостоїлась екзекуції”. Питаю: що це таке? — “Ти узнаєш, поєдєш с намі, і узнаєш”.

Жінка вже прощалася із життям, бо очікувала на розстріл, однак її довезли до основної російської катівні у Херсоні, яка знаходилась у Головному управлінні поліції на вулиці Лютеранській. У жіночій камері її зустріла громадська діячка Вікторія Карпова.

“В той момент вона для мене була як янгол-охоронець. Я, чесно кажучи, думала, що вже на тому світі. Але зрозуміла, що ще жива. І не просто так мене сюди привезли. Я розуміла, що будуть катувати, але не думала, що настільки жорстоко можуть допитувати жінок. Деяким різали груди, деяких ґвалтували, деяких били струмом. Жах. За цей час я познайомилася з усім”, – пригадує жінка.

Через 8 днів Вікторію звільнили, та й інших жінок відпускали, проте Антоніну – ні. У коридорі на неї чатував окупант із позивним Ворон.

“Одного дня вони трьох хлопців розстріляли. Просто так. На коліна ставили в коридорі навпроти моєї камери та стріляли. Щоб всі зрозуміли, що їх буде чекати те саме. Четвертого, офіцера СБУ, вони теж поставили на коліна, його тягнули з дальньої камери. Побиті наші хлопці не могли ходити, їх фактично носили на руках. Туди йде сам – назад вони його тягнуть або несуть. Ця камера тортур була поряд із нашою камерою. І ці крики хлопців… Щоб не було чутно криків, Ворон вмикав в телефоні “Металіку” на повну гучність. Досі мені ночами сняться ці голоси, ці двері. Вони вдень не допитували – лише вночі. Я потім зрозуміла: це ж центр міста, а крики ти ж ніяк не перекриєш. Ворон казав: ви укри, укри – нацисти, ви вбиваєте людей”, – розповідає Антоніна Чередник.

Тортурам піддали і саму Антоніну – її били струмом, проводили допити. Жінка намагалась кожен раз розповісти їм трошки інформації, бо інакше побої б не закінчувались. У сирій та холодній камері вона захворіла. Її спіткав цистит, застуда з кашлем (яка потім виявилась коронавірусом), кровотеча, гіпертонія з блюванням.

Окупанти в кінці-кінців дали їй штани та шкарпетки, прокладки, однак вона намагалась не показувати, що вилікувалась, оскільки б тоді її почали ґвалтувати.

У ніч після псевдореферендуму її намагались зґвалтувати. Ворон, Патрик і якийсь бурят прийшли до жінок п’яні. Двох її співкамерниць відправили до туалету. Тоді дивом все обійшлося. Можливо, вони просто хотіли її залякати, злякались її хвороби або впевнились у тому, що вона отримає російський паспорт та перереєструє підприємство. О третій годині дня її відпустили. Жінка сподівалась потрапити додому, однак її знову відвезли до Білозерського районного суду.

Допит проходив у Густава. На камеру вона сказала те, що від неї хотіли – що отримає російський паспорт, не буде ходити на підприємство та перереєструє його. Також розповіла про трьох АТОвців, які виїхали.
30 вересня жінка нарешті потрапила додому. З’ясувалось, що за час її відсутності дім обшукували. Росіяни вкрали сумочки, телефони, документи.

“Тривалий час у підвалі я жодного разу не плакала. Жодного. Думаю, хлопці не плачуть, і я не буду. А коли зайшла додому, зайшла в душ, у мене така істерика була. Я вила, як собака. Мене чоловік не впізнав – схудла на 17 кілограмів”, – каже жінка.
Потім вона пішла до лікарні у Білозерці, однак через коронавірус довелося місяць лікуватись вдома. У березні 2023 року жінку прооперували у Херсоні. Після цього Антоніна Чередник відправилась на психологічну реабілітацію до столиці.
Вже пройшов майже рік після деокупації, однак їй і досі страшно знаходитись в закритому приміщенні та спати із зачиненими вікнами та дверима.
Полон підірвав її здоров’я, але не віру в перемогу.
“Нічого, прорвемося, без підборів, звісно, потихеньку. Але життя продовжується, онуки повернули мене до життя”, – говорить Антоніна Чередник.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь