Довгожителька Марія Гурська з Інгульця напам’ять декламує вірші Шевченка

0
262

10 січня Марії Памфірівні Гурській із села Інгулець виповнилося 100 років. За цією поважною датою стоять десятиліття важкої праці та численні випробування, пов’язані з непростою юністю, примусовими роботами в Німеччині, складним повоєнним відновленням України, періодом Перебудови та ще одною кривавою війною…

Про непересічну життєву історію ювілярки нам розповіла її донька Ніна Яківна Стеценко, разом із якою мешкає пенсіонерка.

День народження Марії Памфірівні довелося зустрічати у родичів на Дніпропетровщині. Саме сюди бабуся виїхала разом із сім’єю доньки на початку січня. Родина вимушена була евакуюватися з Дар’ївської громади через посилення російських обстрілів. 31 грудня 2023 року “прилетіло” неподалік їхнього будинку, а вже 5 січня ворожий снаряд поцілив зовсім поруч.

“Дуже переживала, як мама у 100 років перенесе дорогу. Але, дякувати Богу, з молитвами, доїхали за 6 годин, навіть не зупинялися ніде, щоб скоріше втекти від війни”, – згадує про пережите Ніна Яківна.

Не зважаючи на поважний вік, Марія Памфірівна має дуже хорошу пам’ять. Жінка часто згадує про події 40-х років минулого сторіччя, особливо, коли чула звуки вибухів за вікном… Друга світова війна принесла її родині справжню біду.

Пані Марія народилася і проживала на Волині, у мальовничому селі під назвою Глухи. Дівчинка росла у великій дружній родині. Щасливу юність затьмарили події у червні 1941 року, коли населений пункт окупували німецько-фашистські загарбники.

Марічка пережила жахливі події: її батьків та маленьку сестричку вбили нацисти. Можливо, це була страта заручників через диверсії підпільників. У лісах цього регіону активно діяли як радянські партизани, так і бійці ОУН/УПА. Місцеве населення всіляко допомагало їм.

Дівчинці пощастило вижити. Напередодні батьки відправили її до іншого села віднести гостинці одній зі старших сестер. На дворі було дуже зимно, тож Марічка вирішила залишитися на ночівлю у родички. А коли повернулася додому – не було вже ні батьків, ні сестри, ні рідної хати.

Дівчину прихистили старші сестри. Марія допомагала їм по господарству, випасала худобу на болотах. Остання справа була дуже ризикованою, адже доводилося ховатися від німців, тому що всіх молодих дівчат та хлопців відправляли на примусові роботи до Німеччини.

“Якийсь час мама ховалася, потім її все ж таки схопили німці. Це було на Великдень, мама пішла до церкви, бо щиро вірить у Бога і не могла пропустити таке свято. Потім втікала, сховалася у копицю сіна, а німці почали штрикати її вилами. Коли спіймали, мама намагалася задурити ворогам голову, казала, що нібито заміжня, має дитину. Проте вони їй не повірили та відправили до Німеччини. Там вона дивом вижила, працюючи на важких роботах у Кельні”, – розповідає Ніна Яківна.

У 1945 році, після закінчення війни, Марія Памфірівна повернулася додому. Шлях до України був дуже важкий, долати його переважно доводилося пішки.

“Через чотири роки мама вийшла заміж за мого майбутнього батька, Якова Гурського. Цікаво, що вони були з одного села, ще й прізвище мали однакове. Батько також був примусово вивезений під час війни до Австрії.  До речі, його онучка, яка через війну в Україні виїхала до цієї країни, знайшла місце, де дідусь працював під час Другої світової”, – розповідає пані Ніна.

У 1961 році Марії Памфірівні та її чоловіку запропонували переїхати до села Ольгине Горностаївської громади Херсонської області. Дали будинок, 25 соток землі та постійну роботу. Подружжя разом працювало на тваринницькій фермі.

З 1983 року Гурські жили разом із донькою Ніною в Інгульці.

“У переїзді тата і мами я “винна”, вийшла заміж за місцевого, і батьків за собою перетягла, щоб були поряд, виховували онуків. Так що сорок років живемо у одній хаті, завжди мирно, завжди разом. Коли вони тільки переїхали, тато робив на місцевій насосній станції, а мама вже “працювала” бабусею для двох наших діток”, – ділиться донька довгожительки.

У 100-річної пані Марії щаслива родинна історія. Жінка має 3 дітей, 6 онуків та 6 правнуків. Зі своїм чоловіком Яковом вони прожили у шлюбі майже 70 років. На жаль, глава сім’ї помер 5 років тому. Через війну в Україні члени родини роз’їхалися по усім усюдам…

Під час тимчасової окупації Дарї’вської громади родина Стеценків разом із матусею Марією залишалися у селі. Але ні на хвилину не переставали вірити у звільнення.

“Мама наша дуже любить Україну, завжди каже “Хай живе Україна!”, досі декламує напам’ять вірші Шевченка, його поему “Катерина”. А як вона гарно співає українських народних пісень, ще тих, що вивчила у дитинстві!  Оця її улюблена – “Пійте, пійте, соловейки, всіма голосами, А я піду, послухаю, заллю, заллюся сльозами”, – каже пані Ніна.

Марія Гурська, за словами доньки, усе життя любила вишивати, в’язати та шити. Це були і рушники, і сплетене мереживо, і в’язані килимки. У сім’ї зберігаються старовинні речі родини – рубель з Волині (старовинне дерев’яне знаряддя для прасування білизни), а також вишиті хрестиком предмети одягу та білизни.

Марія Памфірівна дуже любить життя та людей. З насолодою смакує кавою та цукерками. Ходить із палицею, проте, на диво, тиск у неї “як у космонавта” – 120 на 80, що унікально у її поважному віці. А ще з дитинства Марія зберегла корисну звичку – ходити босоніж.

Пережити складні ситуації жінці завжди допомагає віра в Бога. Як істинна православна християнка, вона постійно ходила до церкви, знає напам’ять багато молитов. І зараз просить у Всевишнього перемоги для України, миру та захисту для наших хлопців.

Олена Бджола

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь