Діти у війні: як підтримати та допомогти пережити психологічні травми

Дитинство у війні… Воно вкрадене, зруйноване, перевернуте з ніг на голову. У більшості випадків воно зовсім недитяче.

Ніби на початку війни були сподівання  «трохи потерпіти і все буде добре». Але воєнний стан затягнувся і з кожним днем ми розуміємо, що дитинство дітям ніхто не поверне. Вже ніколи тому дошкільнику, що готувався до першого класу, не буде шість. Третій рік він не знає, що у школі можна «ганяти» на перервах і вигадувати з друзями нову гру. Бо в його житті ще не було такого досвіду – ходити до навчального закладу.

А в 11-класників Херсонщини росіяни вкрали не тільки пів року навчання під час окупації, а й омріяний випускний…

Проте наші діти знають, що таке сидіти у підвалі. Що то за зброя за вікном зараз стріляє. Правило «двох стін». Вони вміють розбирати завали й забивати вікна ОСБ-плитами. Деякі вже лікувалися після «зустрічі» із ворожим дроном. Вони несуть додому «цікаву» річ, яка вибухує разом із гаражем, де підліток її досліджував. Наші діти знають, що таке їхати з Херсона до Запоріжжя 7 днів через 98 блокпостів і ночувати у відкритому полі. Як це – бути новеньким, не знаючи мови, у чужій державі. Вони знають, як стояти на руїнах власного будинку, де колись була твоя кімната з улюбленими плакатами на стінах.

Тисячі дитячих доль з недитячими випробуваннями…  

З огляду на свою професію я сотні разів спілкувалася з дітьми різного віку. Всі вони різні та неймовірно дорослі. У кожного з них – своя реакція на війну. Проте наслідки подібних травм для багатьох дітей можуть проявлятися ще тривалий час.

Батьки часто запитують мене: «Як спілкуватися з дітьми у ці непрості часи та як допомогти їм пережити війну?» Звісно, все залежить і від віку дитини, і від обставин, у які ви потрапили. Кожна ситуація – унікальна та потребує окремої роботи із психологом. Проте поряд із тим існують загальні рекомендації, які точно стануть у пригоді батькам, яких хвилює ментальне здоров’я дітей.

Кожна людина у важкі часи потребує уваги, турботи та розуміння більше, ніж зазвичай. Для дітей це необхідно у підвищеній концентрації.

На початку війни моя знайома своїм дворічним дітям пояснювала, що зла чаклунка літає над землею, видаючи такі звуки. І вони мають ховатися у підвал від неї. Так було до їхнього виїзду.

Мораль проста: говоріть дітям про війну їх мовою. Замовчувати, обманювати або говорити те, в чому ви не впевнені – не варто. Не кажіть, що «не прилетить», бо ви цього не знаєте.

Скажіть краще: «Зараз іде обстріл і мені страшно. Я переживаю за нас всіх. І дуже щаслива, що ми всі разом у безпечному місці. Разом – ми сила, підтримка один одному і я неймовірна рада, що ви в мене є».

Так ви показуєте приклад, що не варто боятися говорити про свої почуття і водночас висловлюєте підтримку своїй родині. Таким чином ми підкреслюємо нашу присутність і контакт, що дитиною зчитується як почуття безпеки. І ми можемо їм давати цю близькість постійно. Через розмови з ними, через трансляцію та проговорювання своїх почуттів. Коли людина відчуває, що вона не одна – вірогідність психологічної травматизації зменшується.

Помилкою є те, що багато дітей відчули руйнування всього того життя, що у них було через недотримання звичного режиму. Відпала потреба вставати щоранку та збиратися на навчання, перестали дозволяти виходити на подвір’я грати з друзями тощо. У цьому випадку дуже важливим і фундаментальним має бути відновлення розкладу дня. Можливо, іншого, відмінного від звичайного, складеного разом і з дитиною, але він має бути.

Розпишіть час сну, приймання їжі, прогулянок, домашніх завдань, часу для відпочинку і гри. Це допоможе дитині відчувати контроль над ситуацією. Створить  певну стабільність, яка дає відчуття тих маркерів, за які можна втриматися у звичайному життєвому ритмі, вони є основними точками опори і для дитини, і для дорослого.

Для дітей вкрай травматичною стала втрата соціальних зв’язків. Хтось виїхав сам, інші втратили контакти через евакуацію друзів; закриття навчальних закладів; неможливість відвідувати гуртки та секції. Навіть просто погратися на подвір’ї для багатьох – це розкіш через обстріли. Якщо це можливо, сприяйте налагодженню контакту з іншими дітьми, навіть якщо це відбувається через онлайн-заняття, спільні ігри чи дозвілля.

Ідеальний варіант – знайти способи для зустрічей з іншими дітьми у місцевому середовищі. Це допоможе дитині відчути себе частиною соціуму.

У стресових ситуаціях діти можуть проявляти різні емоційні реакції: загальмованість, збудженість, дратівливість, балакучість чи, навпаки, мовчання й пригніченість.

Були непоодинокі випадки, коли дитина просто годину плакала у відповідь на якесь просте запитання,  на кшталт «як до тебе можна звертатися». Коли діти, починаючи розповідати, просто потоком розказували все, що спаде на думку, без зупинки. Коли діти сиділи з байдужим виразом обличчя і демонстрували до всього знеохочення.

Діти скаржаться на те, що не мають сил, на втому і апатію. Багато хто закрився і не бажає спілкуватися, вчитися і взагалі з кимось контактувати. Є випадки підвищеної агресії та надмірного збудження. Важливо постійно повторювати і наголошувати, що все це нормально. Що все, що з тобою відбувається – нормально в цих умовах.

«Ти гарно справляєшся. Ми пройшли багато всього і зараз я поряд з тобою».

Завжди слухайте дитину без перебивань. Навіть якщо вона не може повністю сформулювати свої почуття. Можна почати розмову з простих запитань, наприклад: «Як ти себе почуваєш?» або «Що тебе сьогодні засмутило?». Але краще почати ділитися самому, а потім запитати дитину про неї.

Спостерігаю, як при проявленні агресії, плаксивості або замкненості й байдужості батьки починають критикувати, засуджувати або навіть погрожувати покарати. Дуже важливо давати дитині висловлюватися і проявлятися так, як вона може, без осуду з боку дорослого.

Можна сказати: «Я бачу, що тобі зараз важко, хочеш розповісти, що сталося?» або «Я розумію, що ти злий/а, це нормально, але спробуймо зрозуміти, чому ти так почуваєшся».

Багато батьків запитують, що робити коли діти малюють чорні малюнки або щось страшне конструюють. У більшості випадків – це захисна реакція психіки, дитина таким чином позбавляється стресу, трансформуючи його в малюнок або гру. Тому раджу іти за дитиною в ці моменти і грати з ляльками, фігурками або малювати, щоб відтворити свої переживання. Або хоча б не забороняти їй це робити.

Якщо дитина не хоче говорити, не змушуйте її. Поговорити завжди можна іншим способом – через малювання, аплікацію, пластилінове ліплення чи інші творчі методи. Якщо ви мовчки поряд будете творити щось – це надасть дитині відчуття вашої присутності та любові.

Звісно, кожного дорослого турбує успішність своєї дитини. Але не варто тиснути і змушувати дитину до навчання. Багато хто з тих, хто пережив стрес і травму, втратили інтерес до освіти, відмовляються виходити на онлайн-заняття, відвідувати нову школу, вчити іноземну мову за кордоном. Це може бути. І відбувається через стрес, втрату звичної рутини або просто відчуття тривоги і невизначеності. Це також нормальна реакція.

Хочете допомогти – давайте прості та короткі завдання вдома, щоб підтримати зв’язок із навчанням. Пропонуйте дитині навчальні та інтерактивні ігри, вигадуйте квести, а не обов’язкові уроки. Намагайтеся робити навчання цікавим і комфортним, без зайвого тиску.

У підтримці дітей дуже важливий акцент на тіло. Є купа інструментів, які можуть «лікувати» вже зараз. Стати під теплий душ. Закутатися у теплу та м’яку ковдру. Пострибати, хто вище, або ж разом зайнятися спільними вправами. Поспівати різні жанри пісень – від року до народних, або імітувати звуки тварин. Головне в цьому всьому – повернути дитині відчуття кордонів. І якщо ваша дитина не проти – обіймайтеся частіше і на здоров’я.

Звісно, не можу не сказати про травми або поранення. Це така гірка історія, де діти отримують досвід, якого б мати не мали. Проте вони можуть відчувати фізичний біль або залишкові страхи через пережитий стрес. У таких випадках дуже важливо створити для них безпечне середовище, де вони можуть відновлюватися фізично та емоційно. Регулярно запитуйте, чи болить щось та чи є щось, що її турбує. Також створюйте ситуації, де дитина може почуватися в безпеці, заохочуйте її до спокійних занять.

Попри стрес, важливо розмовляти з дітьми про майбутнє, даючи надію та впевненість. Розповідайте про можливості для нового початку — нову школу, нових друзів, нові можливості для навчання або гри. Показуйте, що попри всі труднощі, нове середовище може бути місцем для розвитку та радості. Допомагайте і вчіть бачити хороше.

Підтримка дитини під час переживання травми потребує неабиякого терпіння, уваги і вашої батьківської психологічної стабільності. Я переконана, що дорослі здатні створити безпечне та стабільне середовище для відновлення дитини та навчитися спільно переживати різні емоції. Кожна родина може допомогти дитині пройти цей складний період.

Інна Корміленко