“Де народився, там і згодився”: як підприємець з Посад-Покровського відроджує бізнес серед руїн

Підприємці Херсонщини переживають надскладні часи. Окупація, обстріли, руйнація — усе це стало важким випробуванням для регіону. Багато бізнесменів були вимушені зупинити свою діяльність, переїхати або закритися зовсім. Проте навіть у таких умовах є ті, хто тримається за справу. “Білозерка.Інфо” продовжує розповідати про людей Херсонщини, які, ризикуючи всім, в умовах небезпеки й невідомості, намагається відновити свою діяльність.

Говоримо з Олександром Гінкулом з Посад-Покровського, який до великої війни мав у селі магазини, кафе, аптеку, салон краси і тренажерний зал. Більшу частину торговельних точок підприємця зруйнувала війна, але він наполегливо відроджує те, що залишилося.

Підприємцем став через важкі часи

Олександр Михайлович почав займатися підприємництвом ще у 90-х роках. Він навчався на Миколаївському факультеті Київського інституту культури і мистецтв й працював директором будинку культури в Посад-Покровському. Перші свої гроші творчий і підприємливий хлопець заробив ще раніше — у 17 років, коли організував музичну групу, в якій грав на бас-гітарі. Після служби в армії їхній колектив об’їздив усю Херсонщину та Миколаївщину: грали на весіллях, днях народження та інших урочистостях. А якось їх навіть запросили до циганського табору!

“Коли я працював директором будинку культури, у Посад-Покровському виступали з концертами Назарій Яремчук, Микола Гнатюк та інші відомі українські виконавці.  Гарні були часи, є що згадати!” — щиро каже наш співрозмовник.

Підприємець згадує, як їздив переймати досвід у Олександра Книги, відомого нині директора Херсонського обласного академічного театру, який на той час працював у будинку культури в Виноградовому. Зізнається: на шлях підприємництва його змусили стати важкі часи. У 90-х почалися затримки із заробітною платою, грошей катастрофічно баркувало, а сім’ю треба було годувати.

Тож він вклався в обладнання і запустив свій перший бізнес — відеосалон у будинку культури. Згодом взявся возити українські товари до Польщі, а заробивши гроші, докупив світломузику й відкрив дискотеку та кафе-бар із тістечками та солодкими напоями.

У приватному підприємстві Олександра Гінкула працювало 40 людей

У 2000 році підприємець викупив старе приміщення навпроти будинку культури, відремонтував його й відкрив перший продуктовий магазин. Згодом у Гінкула з’явився продуктовий кіоск, а пізніше — магазин у сусідньому Благодатному та торговельна точка в Солдатовому.

Коли розпочалася приватизація радгоспу, він викупив у ліквідатора колишній будинок побуту. Велике приміщення площею 500 м² стояло без вікон і дверей, але підприємець побачив перспективу й розпочав ремонт, який тривав понад п’ять років. Разом з іншими мешканцями Посад-Покровського Олександр Михайлович отримав у пай 1,7 га землі.

“Перший рік я посіяв гречку. Коли зібрав урожай — просто роздав її на свято ветеранам. А от на другий рік засадив баштан, і земля дала врожай й прибуток. Тож почав купувати або брати в оренду паї в інших, і згодом ті 1,7 гектара перетворилися на 40”, — розповідає фермер.

Його бізнес зростав: Гінкулу вдалося відкрити магазин господарських товарів, аптеку, салон здоров’я і краси з тренажерним залом, а також кафе “Френд” — місце відпочинку не лише для мешканців села, а й для жителів інших населених пунктів Херсонщини. У кафе готували вишукані страви, улюблені суші та піцу, тут був великий бенкетний зал для урочистостей.

16 років поспіль Олександр Гінкул був депутатом Білозерської районної ради, а перед повномасштабною війною — депутатом Чорнобаївської сільської ради. У його приватному підприємстві було 40 найманих працівників, мав шість магазинів, аптеку, кафе та салон здоров’я й краси.

У січні 2022 року передбачливий фермер уже підготував насіння помідорів для майбутньої розсади, а частина поля була засіяна озимим ячменем. На складі чекали добрива й обладнання для крапельного поливу, та у лютому він уже нічого не міг спланувати чи прорахувати…

“Про бізнес не думав. Головне було – врятувати сім’ю!“

У перші дні війни біля його продуктових магазинів шикувалися довгі черги, і товар швидко закінчився. На каналі вже стояли окупанти, тож чекати нових поставок було марно. Олександрові вдавалося довозити лише хліб, але навіть це було небезпечно.

“Ми з дружиною і дітьми ховалися в підвалах, думаючи лише про те, як вижити. Після того, як окупанти не змогли прорватися до Миколаєва й зупинилися в сусідньому Благодатному, наше село стало сірою зоною, куди летіло з усіх сторін, — пригадує Олександр. — Усе відбувалося під дулами автоматів. Якось після боїв на полі впала високовольтна лінія, і в селі зникло світло. Я вирушив оглянути пошкодження. Дорогою куля пролетіла біля моєї скроні. Коли ж ми з майстрами повернулися ремонтувати світло, росіяни, проїжджаючи повз, стріляли в повітря та нам під ноги”.

У березні 2022 року, після чергових обстрілів, згорів у Посад-Покровському його продуктовий магазин. Ракета влучила в господарський магазин, були пошкоджені магазин біля елеватора та інші торгові точки і аптека, а в кафе обвалилася стеля… Тоді вже не про бізнес думалося — головне було врятувати сім’ю. Разом із дружиною та дітьми Олександр виїхав спочатку до Миколаєва, а потім до Німеччини, де вони прожили два роки.

Та навіть у чужій країні, у місті Лер, він знайшов роботу на складі. Щоб заробити гроші на відновлення справи, яку створював понад 20 років. Олександр працював по десять годин на день.

Вдома – найкраще!

Вони повернулися у квітні 2024 року, до вцілілої батьківської хати. Олександрові було важко дивитися на руїни та розграбоване майно, та він узяв себе в руки й почав діяти. Подався на грант від служби зайнятості, отримав 250 тисяч гривень допомоги, під завалами будівельного магазину розкопав уцілілий товар, відремонтував кафе, частину якого переобладнав під продуктовий магазин, розмінував і засіяв поле…

“Уявляєте, моє “довоєнне” насіння збереглося! Коли виїжджав, передав його на зберігання своєму товаришу Саші Новікову, який невдовзі пішов воювати й загинув на фронті. Саша встиг передати насіння й добрива ще одному моєму знайомому. Той, виїжджаючи на Вінниччину, забрав усе з собою, зберіг і повернув мені”, — розповідає Олександр.

Підприємець найняв людей, розмінував поле, на якому подекуди стирчали з землі уламки ракет, і почав відроджувати справу. Він посадив помідори, цибулю, дині, засіяв ячмінь… І земля знову дала врожай. Завдяки цьому та грантовим коштам Гінкул почав відновлювати свій бізнес. Однак те, що він робить сьогодні, називає не інакше, як підніматися з колін. Встати на ноги важко, бо заробітків ледве вистачає на зарплати найманим працівникам і оплату комунальних послуг.

Серйозною проблемою залишається відсутність державних кредитних програм для відновлення бізнесу в прифронтових зонах, що фактично залишає підприємців сам на сам із їхніми проблемами. Проте Олександр Гінкул цінує підтримку старостату та сільської військової адміністрації.

“Щоб кафе, яке тепер більше працює як їдальня, не зупиняло роботу, влада виділила генератор і привозить воду. Я вдячний Сергієві Миколайовичу Кулаковському за розуміння. Бо коли знаєш, що ти не один, стає трохи легше. З’являється хоч крихта віри в те, що все ще можна відновити”, — каже підприємець.

Втративши значну частину того, що мав, — магазини, тренажерний зал, салон краси — Олександр більше нічого не планує. Лише хоче миру й щоб не страждали люди. А далі працюватиме, доки стане сил.

“Помандрувавши світом, я зрозумів просту істину: де народився, там і згодився”, — широ каже Олександр Михайлович.

Ірина Квітка