Чотири місяці тому ми з родиною виїхали з окупованої Херсонщини… Це було дуже важке рішення: сумніви, сльози, розпач, страх. Всі ці відчуття переважило бажання врятувати дітей. Ми пройшли пекельне випробування дорогою, яка вела нас до свободи і… невідомості. Хто ми у чужій громаді, що нас чекає завтра, що буде з нашими рідними там, чи буде нам куди повертатися? Відповідь на всі ці питання знає лише Бог. Але дякуючи йому, сьогодні ми у відносній безпеці. Проте серце наше вдома…
Сьогодні воно стискалося від гордості за нашу націю. Коли наші зомбовані сусіди говорять, що нас треба вбивати, ми збираємо кошти на підтримку ЗСУ. Одна з таких благодійних акцій відбулася у невеличкому містечку на Хмельниччині, де ми з родиною проживаємо зараз.
Місцеві працівники культури влаштували благодійний концерт на підтримку наших військових. Наскільки талановита українська нація – це окрема тема, ще більш вражає – наскільки особливі всі українці.
Через локацію, де відбулася вищезгадана мистецька благодійна акція, проходило сотні місцевих мешканців. Майже кожен із них клав гроші у скриньку допомоги ЗСУ. Мене особисто вразили пенсіонери. Я не побачила жодної бабусі чи дідуся, які б проігнорували захід. Неможливо дивитися на це без сліз… Враховуючи скромні доходи пенсіонерів, вони діставали з гаманців 20, 50 і навіть 100 гривень…
Ми обов’язково переможемо!
З редакційної пошти
