Чому мешканці Посад-Покровського роками чекають на обіцяну відбудову?

До початку повномасштабної війни у селі Посад-Покровському, що на Херсонщині, проживали 2249 людей. Нині тут мешкає третина від довоєнного населення. Більшість людей вимушені були виїхати звідси через активні бойові у 2022 році та масштабні руйнування. Унаслідок російських атак у селі знищено понад 90% об’єктів житлового фонду, зруйновні школа, дитячий садок, будинок культури, медичний заклад, знищений місцевий бізнес.

Після звільнення правобережжя Херсонщини Посад-Покровське почало поступово повертатися до мирного життя, у населеному пункті стартував державний проєкт з відбудови цивільної інфраструктури. Разом із тим у місцевих мешканців з’явилася надія мати дах над головою. Однак обіцяного швидкого відновлення, на жаль, не сталося. Люди, які повернулися до Посад-Покровського після деокупації правобережжя області, вже четвертий рік чекають на завершення будівництва домівок.

“Серце затріпотіло, бо будинок стоїть”

Місцева мешканка Олена Демишева прожила у своєму будинку 33 роки. Тут вона народилася, здобула освіту, створила сім’ю.

17 березня 2022 року жінка була змушена евакуюватися. Обстріли ставали дедалі сильнішими, люди залишали село. Однак вже 13 листопада, одразу після звільнення Чорнобаївської громади,  Олена повернулася додому.

Спершу жінка побачила частину свого будинку, який здалеку здавався неушкодженою.

“Ви знаєте, це так серце затріпотіло, бо він стоїть і він цілий”, – ділиться Олена.

Однак коли жінка обійшла будинок, побачила іншу картину. З боку городу його практично не залишилося.

Через влучання російського снаряду стіни обвалилися, під завалами опинилися меблі та техніка. Зруйноване перекриття пропускало воду, і будинок продовжував руйнуватися.

Загалом на подвір’я Олени припало три влучання – у сам будинок, господарську споруду та гараж. Від колишнього життя залишилися лише уламки.

Все, що мала на той час жінка – город. Саме з нього і почалося повернення до минулого життя. Разом із невісткою вони почали обробляти землю.

“Ми звикли працювати на землі. Звикли, що в нас, хай він маленький, там якийсь 6 соток, але я знаю, що можу там щось виростити” , – говорить господиня.

Сьогодні на зраненій війною землі знову ростуть овочі. Але поруч із ними жінка знаходить те, що залишила після себе війна: уламки та частини боєприпасів.

Після повернення до Посад-Покровського Олена подала заявку на державну програму відновлення житла, в межах якої мають відбудувати дві оселі родини – Олени та її сина.

В останній вже тривають роботи: встановили вікна, накрили дах, виконали частину робіт. Здавалося б, ще трохи, і родина зможе повернутися до нормального життя. Однак наразі  будівництво призупинилося.

За словами Олени, цього року їм повідомили, що роботи далі не проводитимуться – чи то через відсутність коштів, чи то через брак людей для їх виконання. Наступний етап будівництва – внутрішнє оздобення.

Водночас власний будинок Олени за програмою навіть не почали відновлювати. Тому вже третій рік жінка живе у маленькому модульному будиночку, який надала церква “Ісус – хліб життя”.

Жінка облаштувала поруч невеликий навіс, літню кухню, поставила пральну машину, яку передали волонтери. Таки чином господині намагається зробити тимчасове житло схожим на справжній дім.

Олена зізнається: після трьох років надія на швидку відбудову поступово зникає.

Життя жінки назавжди змінила не лише війна, а й особиста трагедія – втрата сина, який загинув на війні. У цьому селі її тримає родинне коріння та пам’ять про сина.

“Ми вже могли тут жити”

Односельчанка Олени Ірина Леонідівна також повернулася до Посад-Покровського після звільнення. Її будинок пошкодило менше: був зруйнований дах, обвалилася стеля в кімнатах. Комісія визначила, що житло можна відремонтувати.

Будівельники приїхали, привезли матеріали, почали роботи. Здавалося, ще трохи – і родина знову житиме у власній оселі. Однак ремонт зупинився.

Відновлення почали у березні 2025 року, у 2026-му будівельники знову приїжджали – прибрали частину пошкоджених конструкцій, демонтували підлогу, підготували приміщення до подальшого ремонту. Потім знову не стало коштів і все завмерло.

Сьогодні Ірина живе у невеликій літній кухні на власному подвір’ї. Її будинок – зовсім поруч. Але повернутися до нього жінка не може.

“Хоча ми вже цей час могли вільно тут жити, у цьому домі. Мені здається – глухий кут і все, ніякого немає вирішення”, – бідкається жінка.

Село, яке досі чекає

Посад-Покровське було включене до державної програми відбудови. Саме на неї люди покладали великі сподівання. Посадовці розповідали не лише про відновлення пошкоджених будинків. Планувалося створити фактично нове село: ліцей, дитячий садок, будинок культури, парк, стадіон.

Для людей, які жили серед руїн, ці перспективи виглядали справжнім дивом, на яке так сподіваються тисячі українських родин. Та з часом очікування стало виснажливим.

Представники місцевої влади пояснюють: оскільки Посад-Покровське включене до державної програми, процес відновлення залежить саме від фінансування на рівні столиці. Можливості місцевого самоврядування впливати на цю ситуацію обмежені.

Водночас гуманітарна ситуація у Посад-Покровському залишається стабільною завдяки роботі місцевої влади, допомозі благодійників та активістів. Працюють об’єкти соціальної інфраструктури.

Наразі у Посад-Покровському, за словами помічниці старости Лариси Соколової, продовжують будувати центр безпеки. Потроху відновлюються окремі будинки. Деякі вже готові до здачі, але ще не передані людям. Частина мешканці ще чекають на підписання договорів.

Але разом із очікуванням для місцевих мешканців гостро стоїть питання безпеки. Над селом продовжують літати дрони та постійно лунають тривоги через загрозу атак.  Тому питання відбудови тут набагато складніше, ніж просто відновити стіни та дахи.

Як будувати майбутнє там, де війна все ще поруч? Цим питанням задаються і місцеві жителі, і представники влади.

Попри все, люди не відмовляються від свого села. Вони повернулися сюди після евакуації, обробляють землю, облаштовують тимчасові домівки і попри все вірять у відбудову.

Матеріал підготовлено в межах проєкту “Відкрита відбудова Херсонщини: від діалогу до дій” у рамках проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу є відповідальністю редакції та не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”, Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії чи Уряду Швеції.

Олександр Матюшенко