Життя на лінії фронту

Ворожі дронові атаки у селі Олександрівка Станіславської громади останні два тижні стали просто нестерпними. Проте адміністрація та місцеві мешканці залишаються жити та працювати на малій Батьківщині.

Під час війни, переконана Тетяна, люди почали більше цінувати своє та глибше усвідомлювати національну ідентичність

Старший солдат Войлаков Микола Олександрович загинув 2 березня 2025 року поблизу села Олексіївка Волноваського району Донецької області внаслідок ураження ворожим FPV-дроном

Однак для родини Демидась, яку велика війна випровадила з власного дому, Чорнобаївка й досі звучить інакше — тихою молитвою, колядками і дитячим сміхом

Волонтери фонду — від студентів до людей старшого віку, з різним досвідом і пережитим, — щодня вирушають у прифронтові громади, щоб доставляти їжу, воду, будматеріали, обладнання та підтримувати тих, хто втратив усе

Після військового злагодження Віктор Кузьменко потрапив у 95-ту десантно-штурмову бригаду — спочатку на Сумщину, а згодом на Курщину. Служив солдатом, стрільцем-снайпером

Станом на 20 грудня 2025 року всього по району пошкоджено 10 744 об’єктів, у тому числі 91 багатоквартирних будинків,  10 402 приватних осель, 29 закладів загальної середньої освіти

Під час окупації Чорнобаївки вона разом із чоловіком та дітьми – донькою Вікторією і сином Владиславом – залишалася вдома

Через постійні ворожі обстріли до Станіслава, де залишається близько 400 людей, важко заїхати і ще важче виїхати

Ця історія — не лише про мистецтво. Вона про життя, яке перемагає війну, і про віру, яка сильніша за страх