З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Одеса прийняла десятки тисяч ВПО з Херсонщини. Багато хто їхав саме сюди: через близьку відстань до рідного дому, схожість міста та менталітету місцевих жителів із херсонськими, теплий прийом для вимушено переселених осіб тощо.
Як живуть мешканці Білозерської громади у «перлині» біля Чорного моря, розповіла пані Галина. Жінка разом із п’ятьма дітьми евакуювалася до Одеси ще на початку війни.
«Знаєте, так цікаво вийшло. Зі своєї родинної історії я знала, що мій дідусь жив в Одесі і був етнічним німцем. Нацисти забрали його на роботи до Німеччини, а після закінчення Другої світової війни радянська влада запроторила його до Сибіру через походження. Потім якимось дивом знайшли документи, що в роду є українці, Мартинюки. Це дало підставу повернутися до України, але вже на Херсонщину. А тепер йде інша жорстока війна, яка закинула мене в Одесу, де жили мої пращури», – говорить жінка.
Пані Галина виїхала до Одеси у квітні 2022 року, після того як окупанти почали активно ходити по домівках з обшуками і життя у Білозерці стало нестерпним.
«Нам із чоловіком було дуже страшно за дітей. Досі пам’ятаю, як не випускала їх на вулицю, тільки разом виходили. Ми ніби повернулися у безрадісне радянське дитинство – черги за продуктами, божевільні ціни та непевність щодо майбутнього. Хотіли якось купити ковбасу, але за 1000 гривень за кілограм рука не піднялася…», – згадує багатодітна мама.
Родина змогла виїхати із рідного селища завдяки безкоштовній евакуації. Пані Галина просила про відповідну допомогу у спільнотах земляків у соцмережах та благодійних організацій.
«Чоловік поїхав окремо і зміг орендувати в Одесі квартиру. А коли ми приїхали, нас уже чекали одеські волонтери. Це було дуже приємно, адже ми їхали, як-то кажуть, з однією валізою. Нам видали гігієнічні набори, посуд, навіть їсти наготували. Ми були дуже розчулені таким теплим прийомом», – ділиться жінка.
Білозерці доволі швидко оговталися після пережитої окупації в Одесі. Мабуть через те, що у місті проживає величезна кількість ВПО з Херсонщини. Іноді траплялися і кумедні випадки.
«Вже отримали грошову допомогу, кажу чоловікові – можна, я куплю ковбасу, як до війни? Зайшли до магазину, купуємо сир та ковбасу, кажуть, 360 гривень з вас. Ми такі: скільки- скільки? А продавчиня відповідає: ви, напевно, з Херсонської області приїхали, бо тут усі ціни після життя в окупації перепитують», – згадує Галина.
За словами переселенки, одесити постійно допомагають ВПО – і державні служби, і волонтери. У період блекауту родині надали генератор. Коли середній син вступив до морехідного коледжу – забезпечили формою. Також білозерцям допомагають з одягом, продуктами, оформленням коштів від міжнародних організацій.
«Соціальні служби в Одесі працюють дуже ефективно, запрошують нас на різні заходи, підтримують. Також у місті дуже потужний волонтерський рух, розвивається соціальне підприємництво, коли навчають ВПО новим професіям та надають роботу.
Тут є чудова благодійна єврейська організація «Будь успішним!», вони дуже активно допомагають багатодітним родинам, у них діють курси перекваліфікації. Фонд «Пліч-о-Пліч» – це евакуація з деокупованої Херсонщини, і соціальний масажний кабінет, соціальна перукарня, де працюють переселенці. Також вони відкрили кав’ярню, де з кожного напою йдуть донати на їхню благодійну діяльність. Одеса дійсно допомагає, таким як ми, і це не поодиноке, а системне явище», – із вдячністю ділиться багатодітна матуся.
Діти пані Галини інтегрувалися у життя міста, хоча і не поривають зв’язків із рідною Білозеркою. Старша донька Марія вже закінчила магістратуру з агрономії. Син Богдан вчиться на фізика-астронома у ХДУ. Середній син Толік освоює спеціальність електромеханіка. Хлопець також дистанційно навчається грі на фортепіано у Білозерці. Так само і молодші дітки, Софія та Михайлик, продовжують займатися музикою та отримують освіту онлайн у мистецькій школі та ліцеї Білозерки.
Пані Галина каже, що для тих ВПО, хто хоче знайти роботу, проблем із цим питанням в Одесі не буде: шукайте і знайдете. А ставлення до переселенців переважно доброзичливе.
«Мені подобається, що одесити дуже емоційні і з хорошим почуттям гумору. У транспорті можна цілі вистави спостерігати. Але там, де у херсонців уже б кров закипіла і до мордобою дійшло, тут усе переводять на жарти, на стендап. Так, їдемо у трамваї, хтось слухає цікаву передачу, де на кпини піднімають росіян. Інший недослухав, уже посилає першого «за руським кораблем». Третій кричить: «Чому не державною?» – переходять на українську. Колись жіночка в нас запитала: звідки ми? Кажу, з Херсонщини, але моя прабабуся Роза жила в Одесі. «О, так ви точно наші», – відповідає», – говорить жінка.
Попри те, що родина пані Галини змогла більш-менш комфортно облаштуватися в Одесі, вони мріють про повернення додому, до рідної хати, до улюбленого селища на березі Білого озера…
Олена Бджола