З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Одеса прийняла десятки тисяч ВПО з Херсонщини. Багато хто їхав саме сюди: через близьку відстань до рідного дому, схожість міста та менталітету місцевих жителів із херсонцями, теплий прийом для вимушено переміщених осіб тощо.
Як живуть мешканці Білозерки у “перлині” біля Чорного моря – розповіла пані Галина, яка разом із п’ятьма дітьми евакуювалася до Одеси ще на початку війни.
“Знаєте, так цікаво вийшло. Зі своєї родинної історії я знала, що мій дідусь жив в Одесі і був етнічним німцем. Нацисти забрали його на роботи до Німеччини, а після закінчення Другої світової війни радянська влада запроторила його до Сибіру через походження. Потім якимось дивом знайшли документи, що в роду є українці, Мартинюки. Це допомогло повернутися до України, але вже на Херсонщину. А тепер йде інша жорстока війна, яка закинула мене в Одесу, де жили мої предки”, – говорить жінка.
Пані Галина виїхала до Одеси у квітні 2022 року, після того як російські військові почали активно ходити з обшуками по Білозерці.
“Нам із чоловіком було дуже страшно за дітей. Досі пам’ятаю, як не випускала їх на вулицю, тільки разом виходили. Ми ніби повернулися у безрадісне радянське дитинство – черги за продуктами, божевільні ціни та непевність щодо майбутнього. Хотіли якось купити ковбасу, але за 1000 гривень за кілограм рука не піднялася…”, – ділиться багатодітна мама.
Родина змогла виїхати з Білозерки завдяки безкоштовній евакуації. Пані Галина просила допомоги у спільнотах земляків у соцмережах та благодійних організацій.
“Чоловік поїхав окремо і зміг орендувати в Одесі квартиру. А коли ми приїхали, нас уже чекали одеські волонтери. Це було дуже приємно, адже ми їхали, як-то кажуть, з однією валізою. Нам видали гігієнічні набори, посуд, навіть їсти приготували. Ми були дуже розчулені таким теплим прийомом”, – із вдячністю говорить білозерчанка.
Білозерці доволі швидко оговталися після пережитої окупації, адже в Одесі проживає величезна кількість ВПО з Херсонщини. Тай місцеві з розумінням ставляться до переселенців.
“Вже отримали грошову допомогу, кажу чоловікові – можна, я куплю ковбасу, як до війни? Зайшли до магазину, купуємо сир та ковбасу, кажуть, 360 гривень з вас. Ми такі: скільки-скільки? А продавчиня відповідає: ви, напевно, з Херсонської області приїхали, бо тут усі ціни після життя в окупації перепитують”, – згадує жінка.
Пані Галина говорить, що родина і досі відчуває допомогу від державних служб та волонтерів. У період блекауту білозерцям привезли генератор. Коли середній син вступив до морехідного коледжу, допомогли купити форму. Також одесити допомагають з одягом, продуктами, оформленням коштів від міжнародних організацій.
“Соціальні служби в Одесі працюють дуже чітко, запрошують нас на різні заходи, підтримують. У місті дуже потужний волонтерський рух. Розвивається соціальне підприємництво, коли навчають ВПО новим професіям та надають роботу.
Є чудова благодійна єврейська організація “Будь успішним!”, вони допомагають багатодітним родинам дуже активно, у них діють курси перекваліфікації. Фонд “Пліч-о-Пліч” — це евакуація з деокупованої Херсонщини, і соціальний масажний кабінет, соціальна перукарня, де працюють переселенці. Також вони відкрили кав’ярню, в якій з кожного напою йдуть донати на їхню благодійну діяльність. Одеса реально допомагає ВПО і це не поодиноке, а системне явище”, – говорить жінка.
Діти пані Галини інтегрувалися у життя міста, хоча і не поривають зв’язків із рідною Білозеркою. Старша донька Марія вже закінчила магістратуру з агрономії. Син Богдан вчиться на фізика-астронома у ХДУ. Середній син, Толік, вступив до мореходного коледжу, буде електромеханіком. Хлопець також продовжує займатися онлайн у Білозерській мистецькій школі, грає на фортепіано. Так само і молодші дітки, Софія та Михайлик, займаються музикою та дистанційно навчаються у білозерському ліцеї.
Пані Галина каже, що для тих ВПО, хто хоче знайти роботу, проблем із цим в Одесі не буде: шукайте і знайдете. А ставлення до переселенців зазвичай доброзичливе.
“Мені подобається, що одесити дуже емоційні і з хорошим почуттям гумору. У транспорті можна цілі вистави спостерігати. Але там, де у херсонців уже б кров закипіла і до мордобою дійшло, тут усе переводять на жарти, на стендап. Якось їдемо у трамваї, хтось слухає цікаву передачу, де на кпини піднімають росіян. Інший недослухав, уже посилає першого “за руським кораблем”. Третій кричить: “Чому не державною?” – переходять на українську. Колись жіночка в нас запитала: звідки ми? Кажу, з Херсонщини, але моя прабабуся Роза жила в Одесі. “О, так ви точно наші” — відповідає”, – ділиться вимушена переселенка.
Попри те, що родина пані Галини змогла більш-менш комфортно облаштуватися в Одесі, вони мріють про повернення додому, до рідної хати, до улюбленого селища на березі Білого озера…
Олена Бджола