21 квітня на Херсонщині вже вдруге відбувся фотопроєкт “Берегині: любов і біль”. Цього разу до нього долучились семеро дружин і матерів загиблих військових, що взяли із собою їхні портрети. Про це повідомило “Суспільне. Херсон”. Учасниця Марина Кузьменко розповідає, що спочатку хотіла просто подивитись, але дівчата вмовили її взяти участь у виставці. Чоловік Марини Віктор 1 серпня 2024 року вступив до ЗСУ, служив у 95 десантно-штурмовій бригаді.
“Їх направили на Курщину. 19 грудня нам сповістили, що чоловік зник. Рік чекали. У 2025 році 22 грудня сказали, що він загинув. Це була репатріація тіл з Курщини і було співпадіння ДНК. Так дізналися. У нас двоє дітей неповнолітніх: Даніїл і Анастасія”, – зазначає Марина.
До проєкту доєднались рідні Олександра Коломарчука – сестра Олена Сіренко та мати Наталя. Захисник почав воювати у 2024 році. На жаль, 21 грудня 2025 року він загинув на Запорізькому напрямку у віці 39 років.
“Сашко був для нас опорою та підтримкою для моїх діток. На жаль, після себе він не залишив нікого: у нього не було дітей. Служив у 24-й штурмовій бригаді “Айдар”, постійно знаходився на нулі, на бойових, постійно ходив на штурми. Брат був щирий, усміхнений. Дуже добрий”, – зауважує сестра загиблого.
Жінок прийшли підтримати викладачки місцевої школи мистецтв Лариса Верепаха та Наталя Орлова. А до фотосесій учасниць готують перукарі та візажисти, які роблять це на волонтерських засадах.
“Учасниці проєкту все ж таки знаходять у собі сили виглядати гарно, в пам’ять про своїх рідних. Ця фотосесія і медіапроєкт у першу чергу йде на вдячність і шану пам’яті. І в них життя також продовжується з цим болем, з цим нещастям, але доєднується вся громада завжди. Щоб вони не відчували, що вони у своєму горі одні. І цей захід показує вже не вперше, що все ж таки вони приходять, спілкуються, і хоч на хвилиночку, на якийсь їм час, стає легше. Це видно по їхніх емоціях та відчуттях”, – додає перукарка Наталя Миколюк.
Керуюча справами виконавчого комітету сільської ради Альона Каліченко зазначає, що, на жаль, не всі жінки погоджуються доєднатись до виставки.
“Свіжа рана дуже болить. Ми дуже вдячні всім, хто зміг перебороти себе та долучитися до цього проєкту. Ці портрети – це історія кожної родини, кожної втрати. На цих портретах військова форма, нагороди і фотографії загиблих героїв, які символізують біль, і національне вбрання жінок, які показують силу роду, духу та незламність українських жінок”, – розповідає посадовиця.
