Анжеліка Демура: “Талановита людина завжди знайде роботу, навіть у війну”

0
738

Анжеліки Демура народилася в Херсоні, але все своє дитинство та шкільні роки провела в Білозерці. Дівчинка зростала тендітною і непретензійною, в оточенні люблячих людей, закохана у танець та образотворче мистецтво. Дитячі захоплення переросли у справжню життєву потребу, через творчість вона розмовляє зі світом душею, що плекає і розвиває, з чим дорослішає і за що дякує Богу.

Окрилена мистецтвом

“Найбільш яскраві спогади з мого дитинства пов’язані з відвідуванням зразкового хореографічного колективу “Фієста”, різні виступи та поїздки на конкурси. Мої дитячі захоплення танцем та малюванням йдуть поруч зі мною все моє життя, а також дуже допомагають у роботі”, – розповідає Анжеліка.

Змалку дівчина мріяла бути вихователем у дитячому садочку, але з часом її орієнтири змінилася. Вона дуже любила ходити до школи та намагалася не пропустити жодного уроку. Відмінницею не була, але вчилася більш ніш гідно. Найбільше серед предметів подобалося мистецтво. Здається, з самого народження Господь обдарував її любов’ю до прекрасного.

“Вільного часу у мене майже не було, адже я відвідувала різні гуртки, брала участь у конкурсах, малювала, вишивала, робила різні поробки. Моїми розвагами були подорожі з хореографічним колективом різними містами, виступи на конкурсах у Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Херсоні”, – ділиться спогадами Анжеліка.

Студентського життя дівчина фактично не пізнала, адже після закінчення школи одразу пішла працювати та навчатися заочно на факультет культури та мистецтв Херсонського державного університету на спеціальність “Образотворче мистецтво, декоративно-прикладне мистецтво, реставрація”.

“Перші свої гроші я заробила років ще 12-ть: продала свою картину «Ромашки», які намалювала на дощечці гуашшю. Пам’ятаю, на той час продала її за 100 гривень та упаковку паперу А4», – згадує білозерчанка.

Для дівчинки це була серйозна сума. Якоюсь мірою ці кошти стимулювали її до подальшої наполегливої роботи. У 18 років Анжеліка Демура почала працювати у Білозерській районній бібліотеці імені Петра Григоренка, про колектив якої відгукується з особливим теплом та вдячністю. Проте через чотири роки дівчина змінила місце роботи.

“Я давно зрозуміла, що хочу працювати в культурі, так як і моя мама, – захоплено продовжує розповідь білозерчанка, – Вона стала головною людиною, яка допомогла мені знайти себе в житті”.

Найбільше дівчині у творчій професії подобається знаходитися серед талановитих людей, можливість проявити себе, постійний розвиток, нові завдання та проєкти.

Творчість та війна

Війна забрала в Анжеліки відчуття спокою та безпеки. Поруч відбувалося жорстоке, неприродне дійство. Яскраві, теплі кольори півдня перетворилися у всі відтінки чорного…
Родина Анжеліки вирішила не ризикувати життям дітей та вирушила до старшої доньки Анастасії, яка проживає в Туреччині. Проте, як би не мріяли вони забути жахіття війни в Україні, білозерців постійно переслідували страшні спогади.
Певний проміжок часу Анжеліка знаходилася поруч із родиною, навіть відсвяткувала там свій 25-ий день народження.

«З початком війни, коли ми переїхали до Туреччини, я думала, що моя творчість нікому не знадобиться. Я не знала, чим займатися за кордоном, але, на щастя, знайшла спільноту українців в Туреччині та запропонувала їм зібратися, щоб провести творчий майстер-клас з малювання. Багато українців долучилися до ініціативи. Ми збиралися неодноразово і я завжди вигадувала нові ідеї для занять: малювали акриловими та акварельними фарбами, розписували екологічні сумки, скляні келихи. А потім мені в Туреччині почали писати у приватні повідомлення українці, пропонували проводити індивідуальні заняття з образотворчого мистецтва для дітей. Тому хочу сказати, що талановита людина завжди знайде роботу, навіть за кордоном та під час війни».

Сьогодні серце Анжеліки крається за долю рідної Білозерки та коханого Андрія. Війна забрала у молодої пари теплі вечори, з обіймами, розмовами, планами на життя. А ще – відчуття затишку. Зараз Анжеліка з Андрієм в різних місцях, але час та розлука дали змогу їм запевнитися у своїх почуттях. Дівчина повернулася в Україну. Андрій боронить рідну землю в лавах ЗСУ, служить недалеко, інколи має змогу бачитися з коханою. Після пережитого, молоді люди цінують можливість побути разом та безпеку набагато більше.

З надією на повернення додому

“Зараз я мешкаю в Миколаєві, поки мій будинок в Білозерці непридатний для життя (без вікон, без забору, без світла, з пробитим дахом, з пошкодженими дверима). Мама з молодшими сестрами залишилися в Туреччині, поруч із Настею, але хочуть також додому… Наразі це складне питання, сподіваюся, в майбутньому наша мрія здійсниться”, – не втрачає надії на повернення додому Анжеліка.
“В Туреччині жити не планую, там несмачна їжа”, – жартує наостанок дівчина.

У вільний час вона завжди знаходить чим себе зайняти, шукає нові ідеї для творчості, вишиває, малює в різних техніках.

“Якби мені дали мільйон доларів на відкриття своєї справи, я б, напевно, відкрила свою художню студію. Для того, щоб розвивати та навчати діток різного віку. Моя професія мені дуже подобається і я б не хотіла її змінювати, навпаки – пропагувала б її серед молоді, щоб якомога більше людей вчилися говорити душею!”, – ділиться талановита білозерчанка.

Анжеліка Демура – людина, в якої душа прагне до прекрасного, в її думках – невичерпне джерело ідей та планів, а ще вона має золоті, невтомні руки, які дарують естетичну насолоду шанувальникам образотворчого мистецтва. Добра, світла дівчина вдячна усім, хто підтримує її та надихає.
Олена Бутковська

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь