Антоніна Васютинська: “Я точно ловитиму моменти, які робитимуть мене щасливішою”

Із початком повномасштабної війни українська молодь зіткнулася з небувалими викликами. Навчання в укриттях чи онлайн, постійна небезпека, виїзд з дому, зміна середовища і спроба адаптуватися в нових умовах. Це принесло нашим дітям чимало болю, а ще примусило їх не по роках подорослішати й гартувати характер.

Історія, яку ви читаєте зараз, мала бути про яскравий успіх, унікальне дівоче захоплення, яке приносить світло у темні часи.

Та вийшло про інше – особистий нелегкий шлях талановитої дівчини, випробовування, що змінили життя на “до” і “після” та перемогу над собою, яку можна досягти навіть у лихоліття, далеко від дому, серед іншого менталітету.

Вітер творчості

Новина про перемогу в міжнародному конкурсі Антоніни Васютинської – учениці 11 класу Станіславського ліцею імені К. Й. Голобородька, яку Білозерка.іnfo повідомила у жовтні, викликала чимало читацьких відгуків та вподобань.

І справді, незвичайне захоплення дівчини фотомоделінгом зацікавлює, а дивлячись на створені Тонею образи, хочеться дізнатися про неї більше.

Щоб зв’язатися з Антоніною, ми звернулися до її вчительки зарубіжної літератури, заступника директора з виховної роботи ліцею Людмили Вікторівни Кобець. У відповідь почули щирий відгук про талановиту, відкриту до творчості та спілкування школярку, яку в Станіславському ліцеї знають усі.

“Тоня – наша зірка, прима нашого шкільного театру! Ще з молодших класів вона брала участь у всіх постановках, перетворюючи їх на феєричне дійство. Тітка Поллі, Мері Поппінс, Солоха, Проня Прокопівна. Жаль, що через пандемію і війну ми так і не показали “За двома зайцями”!  А паралельно вона ще й була участь в конкурсах поезії. Адже Антоніна чудово декламує вірші та прозу. Без її натхненних виступів не обходилось жодне шкільне свято. Та й сьогодні, навчаючись онлайн, вона без проблеми може виступити у ролі ведучої, надихнути своєю розповіддю інших. Артистка – ось її друге ім’я”, – розповідає про Тоню вчителька.

А от захоплення фотомоделінгом Людмила Вікторівна називає унікальним талантом дівчини. Створені Тонею фотообрази – окрема розмова. Зрозуміло, що дівчата у її віці всі люблять робити селфі, таким чином підкреслюючи свою вроду й фіксуючи найяскравіші моменти життя. Але це не про Тоню. Вона не просто фотографується, як каже вчителька, перевтілення – ось її амплуа. Дівчина ретельно підбирає образ і фіксує його на фото. Так, скажімо, з’явилися фотообрази літературних героїнь Кармен, Джейн Ейр. А тепер це самостійні цікаві серії фоторобіт, які перемагають у різноманітних мистецьких конкурсах.

“Коли я вперше побачила її фотообрази, запропонувала показати це світу. Згодом була участь у всеукраїнському конкурсі “Чари зимових свят”, де Тоня зробила фоторяд креативних зачісок. У 2023 році вона створила серію патріотичних світлин “Українське сонце, зійди”, з якими здобула перше місце у міжнародному фестивалі. І ось у вересні 2024-го –  знову абсолютна перемога у канадсько-українському фестивалі дитячої та юнацької творчості “Торонто 2024”, де її фоторобота “Буде тобі враже” отримала ГРАН-ПРІ в номінації “Художнє фото”, –  розповідає про оригінальне захоплення Антоніни учителька.

Вона вважає свою талановиту ученицю незвичайною дівчиною. Розповідає й про те, що далеко не всі таланти Антоніни ще не розкриті.

“Це просто якийсь вітер творчості, помножений на здоровий авантюризм!” – із захопленням характеризує 11-класницю Вікторія Кобець і додає: не дивно, що Тоня має таку жагу до розвитку різнобічних талантів. Вона виросла в атмосфері творчості, її завжди підтримували батьки та дві старші сестри, які й самі дуже яскраві особистості.

Вікторія жалкує, що така хороша креативна родина, як і багато інших, через війну вимушена були виїхати з рідного Станіслава, а згодом – і з України. Та попри те, дуже хоче, щоб у Тоніні все склалося найкращим чином, і вірить: Україна ще почує про унікальну дівчину.

Без гриму

Поспілкувавшись із учителькою, стало ще цікавіше пізнати Антоніну Васютинську – не лише ту, що на фото, але й справжню, без гриму, зі своїми мріями й особистим баченням світу. Про розмову, яка збентежила і примусила серце битися швидше, розповідаємо далі.

На початку діалогу дівчина, яка так яскраво проявляє себе у фотороботах, не надто відкривається. І в якусь мить навіть здається, що спілкування не складеться. Та згодом, коли Антоніна починає говорити про пережите, її мовчання та стримані відповіді стають зрозумілими.

“24 лютого зателефонувала моя сестра Ірина, яка живе у Одесі. Війна! Ми були шоковані тим, що відбувається. Тато багато років працює за кордоном далекобійником, а ми з мамою та ще однією моєю сестричкою Альоною, яка чекала дитину, боялися виїжджати й ховалися по підвалах. Нас охоплював відчай, ми шукали, як діяти далі, адже Альона ось-ось мала народжувати!” – розповідає не про творчість 16-річна Антоніна.

Вона пригадує, як 26 березня вони поїхали у пологовий будинок Херсона, де сестра народила крихітку Стефанію, і як за три дні, через ворожі блокпости, дівчата добиралися з немовлям у Миколаїв, а далі – до сестри в Одесу.

“Ми кілька тижнів жили в Ірини, а потім винайняли житло. Та у перший день переїзду на нову квартиру з вікна кухні почули жах: на наших очах у сусідній житловий будинок прилетіла ракета. Це було за 500 метрів! Стіни здригнулися, а в Альони на руках кричала дитина! Після цього ми відразу вирушили на захід України до татових родичів, а 29 травня поїхали до Польщі”, – говорить далі дівчина.

Антоніна не дуже охоче розповідає про життя за кордоном. Каже, що для неї то був складний період. Дівчина пішла навчатися у польську школу, навіть провчилася там пів року, але адаптуватися там не змогла… Зізналася: це сталося не через мову, навантаження чи іншу освітню систему. Погане ставлення і конфлікти з однокласниками спонукали покинути навчання і повернутися до рідного ліцею. Нехай онлайн, але серед своїх.

“Тоді я занурилася в малювання. Ніколи насправді тому не вчилася, але зрозуміла, що тепер люблю це робити. Прибігала додому, закривалася і малювала, малювала… Без конкретної техніки, простим олівцем, гелевою ручкою, навіть пастеллю. Створювала чудернацькі образи людей, пейзажі. Це був якийсь витік енергії, вивільнення, яке рятувало, доки ми знову не поїхали до України”, – ділиться пережитим Антоніна.

Після повернення вони прожили в Україні ще вісім місяців. Тоня навіть встигла спробувати себе у ролі молодшої асистентки сестри Ірини, яка працює моделлю плюс сайз. Та все ж згодом Антоніна з мамою повернулися до Польщі, де перебувають досі. Зараз дівчина онлайн закінчує 11 клас Станіславського ліцею, багато вчиться, малює, інколи фотографується, і готується до вступу. Вона не бачить своє майбутнє у Польщі, але каже, що доки в Україні війна, шукатиме професійний шлях за кордоном.

Антоніна не пов’язує своє життя  ні з театром,  ні фотомоделінгом. Каже, знайшла себе у вивченні мов: окрім англійської, хоче опанувати французьку, італійську, іспанську.

“Усю свою увагу я акцентую на навчанні, а мої образи – це, звісно, цікаво! Я готова і далі створювати їх за бажанням чи для конкурсів, втім, тепер маю інші пріоритети”, – зізнається дівчина.

І водночас дівчина залюбки розповідає про ретельний процес підготовки до фотосесій: як перевтілюється в образ, вивчаючи емоції героїнь, як кілька годин власноруч робить художній макіяж, як шукає вдалий кадр.

Скажімо, щоб створити образ Джейн Ейр, дівчина передивилася увесь серіал, запам’ятала кожен рух героїні, старалася зобразити подібні емоції на обличчі. І, звісно, вона вдячна батькам – мамі Віті й татові Григорію та своїм сестрам Ірині й Альоні. Рідні завжди готові прийти на допомогу і будь за що підтримати її креативні задуми.

“Останній мій образ я створила до Хелловіну, але найвдалішим вважаю фотороботу “Буде тобі враже”. Так, у дитинстві я мріяла стати артисткою, моделлю, але перегоріла… Мене змінила війна і польська школа. Я зрозуміла: рідні люди поруч та самореалізація – ось що має сенс.  Я не хочу прожити своє життя нудно і задарма, тому точно ловитиму моменти, які робитимуть мене щасливішою» – упевнена дівчина.

Ірина Квітка