Антоніна Дятел: “Вдома ти відчуваєш себе потрібною”

0
851

Антоніна Дятел із Білозерки – щаслива мама двох дітей, дружина, бабуся, активістка з проукраїнською позицією, а також успішна підприємиця.

Проте через війну в Україні, життя білозерчанки, як і більшості земляків, стало сповнене викликів. Сьогодні жінка мужньо долає цей непростий період життя.

Якими цінностями керується Антоніна Дятел і що допомагає їй не падати духом ‒ читайте далі.

Антоніна має економічну освіту. Однак вона ніколи не працювала за фахом. У 24 роки разом зі своїм чоловіком жінка вирішила розпочати власний бізнес. Подружжя відкрило невеличкий магазин господарських товарів у Білозерці. Коли справи пішли вгору, розширили асортимент за рахунок будівельних матеріалів.

У Дятлів все було для щастя: міцна родина, затишна оселя, постійний заробіток. Проте відчуття стабільності та спокою у родини забрала війна…

Перевірка жіночої сили

24 лютого для Антоніни розпочався з несподіваного телефонного дзвінка від друзів, які повідомили страшну новину.

«Такий жах нам ще ніколи не доводилося переживати. Куди бігти, що робити – це  питання у той день турбувало всіх. А ще повне нерозуміння того, що буде завтра і чи, взагалі, ми виживемо», – згадує жінка.

Чоловік Антоніни відразу вступив у тероборону Білозерки. На початку березня вони прийняли у свій дім чотирьох воїнів, які певний час мешкали з ними. Сім’я допомогла їм виїхати з окупованої території. Ці хлопці дотепер захищають Україну на фронті.

На початку квітня жінка із донькою та друзями вирішили виїхати в інше місто.

«Я відчувала шалений страх під час переїзду. Ми бачили розстріляні будинки, пусті магазини, потрощені автомобілі.  Блокпости здавалися безкінечними. На кожному з них нас зупиняли і детально перевіряли», – з жахом згадує Антоніна.

Після декількох днів перебування у Вінниці жінка вивезла доньку до Німеччини, а сама повернулася в Україну.

«Саме тоді я зрозуміла, що таке жіноча сила. Довелося бути сильною і самостійно, без підтримки чоловіка, вирішувати всі питання», – ділиться Антоніна.

Донька Антоніни не змогла пристосуватися до життя в чужій країні, тож жінка була вимушена забрати дитину назад в Україну. Вони почали шукати прихисток у Вінниці, але мріяли про повернення додому.

Антоніна згадує, що найстрашнішим був момент, коли в Білозерці зник зв’язок ‒ не було жодної інформації про рідних і, взагалі, чи вони ще живі. Згодом мешканці окупованих територій знайшли місця, де тягнув інтернет, і можна було отримати хоч якусь вісточку від близьких.

Про відчуття дому

Жінка мріяла повернутися додому, оскільки вона не змогла знайти роботу у новому місті. Після деокупації Антоніна відразу приїхала до Білозерки.

«Коли ми повернулися додому і побачили родичів, я відчула найяскравіші емоції в своєму житті, хоча було неабияк важко: ні води, ні світла. Мила підлогу дощовою водою, ходила до джерела, щоб набрати питної води. Окрема подяка односельцям, які вмикали насоси і добували воду зі свердловини», — ділиться спогадами Антоніна.

Через два дні жінка відновила роботу свого магазину.

«Вдома ти відчуваєш себе потрібною. Ти працюєш, можеш донатити і допомагати ЗСУ.  Це додає сили. Я дивлюсь на наших людей, як вони переживають важкі події, і розумію, що не маю права опускати руки. Здаватися не можна. Ми мусимо бути сильними», – каже жінка.

Антоніна постійно підтримує військових, допомагає плести маскувальні сітки на передову. Взимку разом із іншими волонтерами в’язала шкарпетки. У своєму магазині жінка продає товари для військових за собівартістю або зі знижкою, щоб висловити свою подяку за їхню титанічну працю.

Українські жінки – неймовірні

Антоніна вірить у вроджену силу лідерства жінок, особливо українок, яка дозволяє їм вистояти у складних ситуаціях і захищати себе та свою родину. Білозерчанка вважає, що на початку війни це стало особливо актуальним.

«Я пишаюсь нашими дівчатами, які мають силу духу та велику жагу до перемоги. Щодня я надихаюся українками, які не покладаючи рук роблять усе, що їм під силу: готують їжу, перуть одяг військовим, стають до лав ЗСУ, поліції або навіть вчаться на трактористок, щоб допомагати аграріям»,— ділиться жінка.
Антоніна закликає жінок не відкладати свої мрії на потім, оскільки завтрашній день може ніколи не настати.  
Софія Король

 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь