“А ми свою найкращу пісню ще заспіваємо!”– як чорнобаївські майстрині зберігають традиції

У крихітне херсонське село Крутий Яр Чорнобаївської громади Марина Невгожа приїхала, коли їй було двадцять років. Сюди, в колгосп, направили працювати її чоловіка, та й сама Марина знайшла роботу за спеціальністю – вихователькою в дитячому садочку.

Знайшовши своє жіноче щастя, активна дівчина з Херсона на цій щедрій землі і залишилася. Подружжю дали будинок, згодом Невгожі завели господарство і пустили коріння..

Разом із чоловіком Віктором вони виростили трьох рідних дітей і одну прийомну – доньку сестри чоловіка, яка має інвалідність. Дівчинку подружжя виховувало з народження.

“Діти наші вже всі дорослі, – усміхається Марина Валентинівна. – Найстаршій Насті – 38, Сашкові – 36, Катерині – 26. А Каринці зараз 22”.

Старші діти живуть неподалік, у Миколаївській області. Карина тепер далеко – в Ірландії. Вона закінчила Херсонський медичний коледж, на початку повномасштабної війни волонтерила, а згодом змушена була виїхати.

“У Каринки на руці було татуювання – герб України. Щоб сховати його від окупантів, вона наклала гіпс. Спершу опинилася в Києві, потім у Польщі, а тепер – в Ірландії. Там навіть діджеєм працювала, а зараз – помічницею хірурга”, – розповідає Марина.

У родині Невгожів творчі всі. І сама Марина, і діти мають гарні голоси, чудово співають, виготовляють ляльки-мотанки та інші поробки. Творчість була з Мариною завжди – навіть у найскладніші періоди її життя.

У 90-х Марину скоротили з дитсадка. Два роки жінка працювала різноробочою в колгоспі. Та керівництво громади помітило, як вона тягнеться до пісні й слова, як уміє організовувати людей і вести їх за собою. Саме тоді Марині й запропонували керувати сільським клубом.

Невдовзі тут з’явився гурток художнього слова та співу “Ліра”, а також творчий осередок “Умілі рученята”.

Коли почалася повномасштабна війна, клуб зачинили. Та співочі голоси Крутого Яру не замовкли.

“Ми збиралися в мене вдома, – згадує Марина Валентинівна. – Співали, разом щось творили. Окупанти стояли навколо села. Крутий Яр – у ямі, вони сюди заходили лише з перевірками, а от жити боялися. Техніку орки розмістили нагорі, ми ходили туди ловити інтернет, щоб зателефонувати рідним. Повертаючись, співали “Червону калину”. Вони все чули. А ми… Ми – не боялися”.

Після визволення клуб одразу відкрили.

“Коли в село зайшли наші воїни, ми наварили їм казани борщу просто на вогнищі відкрили – не було ні світла, ні газу. І співали. Співали своє!” – емоційно згадує Марина.

Сьогодні у Крутому Ярі залишається близько 80 мешканців – переважно середнього та літнього віку. Молоді небагато, але люди прагнуть бодай трохи відволіктися від реалій війни.

Сільський клуб потребує ремонту. Складно з опаленням і дровами: піч обігріває лише половину приміщення, тому фактично працює вестибюль і дві маленькі кімнати. Та робота гуртків не зупиняється.

“Ми все одно збираємося, – каже Марина. – Зараз робимо дідуха й різдвяного павука”.

За ці роки тут створювали чимало: ляльки-мотанки, вироби з природніх матеріалів. Гурток збирається у суботу та неділю. До війни сюди ходили переважно школярі, а тепер – усім селом: і діти, і молодь, і пенсіонери.

“Людям необхідне спілкування. Потрібно виходити з дому!” – переконана завідувачка.

Колись колядували великим гуртом – до двадцяти людей, із вертепом, козою та зіркою. Їздили селами Чорнобаївської громади, робили справжнє театральне дійство. Тепер колядників четверо-п’ятеро. Але і коза є, і зірка. Волонтери навіть бубен привезли – щоправда, дитячий.

“Та то нічого, – усміхається Марина. – Головне, що ми і колядуємо, і щедруємо, і засіваємо!”

Різдвяні павуки з соломи, які виготовляють у Крутому Ярі, вже прикрашають приміщення Чорнобаївської сільської ради. А дідуха тут зробили вперше.

 “Під час війни українці стали сильніше триматися за своє, – каже Марина Невгожа. – Правда, люди зараз дуже втомилися. Але ми все одно стараємося витягнути їх із домівок, дати бодай шматочок радості. От зібралися люди старшого віку – а я кажу: давайте наліпимо вареників, напечемо смакоти та передамо нашим захисникам. Як це було для них важливо!”

У селі нині і донатять, і беруть участь у благодійних ярмарках. Тут навіть провели овочевий ярмарок – продавали одне одному городину, збираючи кошти на сітки й матеріали для військових.

Крутий Яр – віддалене село. Тут немає магазину, дорога не в найкращому стані. Допомагають волонтерські організації — Kitchen, ADRA, Caritas, GEM. Та щоб кудись дістатися, часто доводиться наймати транспорт.

“Раніше у селі мешкало 148 людей, працювала школа й садочок, – говорить Марина. – А зараз… Зараз просто хочеться, щоб війна закінчилася. Щоб люди повернулися. Щоб двори не пустували. А ми свою найкращу пісню ще заспіваємо!”

Ірина Квітка

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.