Попри складну безпекову ситуацію в Олександрівці Станіславської громади продовжують мешкати близько 170 людей. Проте велика кількість олександрівців стали ВПО та проживають у Миколаївській області та Миколаєві.
У квітні 2026 року з російського полону звільнили 26-річного морпіха Кирила Воловича, який родом із Кізомиса Білозерської громади. Військовослужбовця разом із молодшим братом Антоном полонили російські військові ще під час боїв за Маріуполь. Антона обміняли раніше – у квітні 2025 року, а Кирило зміг потрапити додому лише цього року.
Музиківській ТГ повернуть 82,5 гектарів території, які були у власності родини Сорокунських – місцевих колаборантів.
10 травня під російськими обстрілами опинились Білозерська громада. Ворог використовував дрони для ударів по Білозерці, Мирному та Томиній Балці. Окрім цього, внаслідок детонації вибухівки загинула жителька Комишан.
Щонеділі після хвилини мовчання Ірина Данник іде на кладовище до свого сина Данила Звонарьова, який загинув на війні. У День матері цей шлях став для неї ще болючішим – у Чорнобаївці з могили Героя України Данила Звонарьова невідомі викрали декоративне біле каміння, яким рідні нещодавно підсипали надгробок.
На щастя, вже майже скінчився безглуздий “марафон побєдобєсія”, який влаштовують на окупованій Херсонщині російські загарбники та їхні помічники-колаборанти до 9 травня.
Виявити та подавити ціль — основне завдання військовослужбовців 310-го окремого полку РЕБ 30-го корпусу Морської піхоти ВМС ЗСУ, яке вони виконують цілодобово.
10 травня, у День матері, очільник Надіївського старостату Олександр Івченко привітав від громади матусь загиблих у війні Росії проти України героїв-земляків.
До повномасштабної війни у Станіславській громаді проживало близько 9900 людей, наразі – десь 900.
Окупанти 9 травня продовжили тероризувати обстрілами мирне населення Херсонської області, хоча самі запропонували “перемир’я”. За минулу добу від російських атак загинула жінка з Незламного, ще шестеро людей отримали поранення.
У День матері ми розповідаємо про Надію Шкроб — маму чотирьох дітей із Чорнобаївки. Про багатодітну родину, яка разом пережила окупацію і залишилася в рідному, зраненому війною селі Херсонщини. Про дім, в якому попри війну звучить сміх і живе надія.
Швець, якого знали далеко за межами громади. Комбайнер із 38-річним стажем. Художник, який малює пейзажі й портрети. І рибалка, що з дитинства не уявляв себе без лиману
У жовтні 2024 року, повертаючись з Олександрівки до Станіслава, куди подружжя Каменецьких тоді вимушено переїхало через небезпеку, вони потрапили під атаку FPV-дронів
Ніна Григорівна вже пережила у Білій Церкві одну зиму. Каже, потроху звикає. Але слово “дім” для неї досі означає інше місце.
